Драма “Життя інших” (Das Leben der Anderen)

Про фільм
Рік: 2006.
Країна: Німеччина.
Час: 137 хв.

Режисер: Флоріан Генкель фон Доннерсмарк.
В головних ролях: Ульріх Мюе, Мартіна Гедек, Себастьян Кох, Ульріх Тукур, Чарлі Гюбнер, Ганс-Уве Бавер, Фолкмар Кляйнерт, Матіас Бреннер, Томас Тіме, Марія Грубер та інші.

Бюджет: $2 000 000.
Світові збори: $77 347 038.

Рейтинг на IMDB: 8,5.
Мій рейтинг: 8,5.

Синопсис

1984 рік. Східний Берлін. Гласність у далекій перспективі. Населення НДР під пильним контролем Штазі — таємної поліції Східної Німеччини. Її армії зі 100 тисяч найманих працівників та 200 тисяч інформаторів ревно оберігають диктатуру пролетаріату. Її гасло — знати все.

Агент штазі капітан Герд Візлер (Ульріх Мюе), честолюбивий і відданий соціалістичним ідеалам, сподіваючись піднятися службовою драбиною, отримує завдання зібрати компромат проти драматурга Георга Дреймана (Себастьян Кох) і його подруги — знаменитої театральної актриси Крісти-Марії Зіланд (Мартіна Гедек).

Візлер і його молода команда потайки влаштовують обладнання для прослуховування квартири Дреймана і починають вести звітність про його діяльність. Однак, згодом Візлер дізнається справжню причину стеження: міністр культури Бруно Хемпф (Томас Тіме) жадає отримати коханку Дреймана, актрису Кріста-Марію Зіланд, і в такий спосіб просто намагається усунути Дреймана як свого романтичного суперника.

Зовсім несподівано Візлер занурюється в життя інших — в любов, літературу, свободу думки і слова, що починає змінювати його самого. Візлер усвідомлює мізерність і нікчемність свого існування і починає симпатизувати простій людині, за якою вимушений стежити з ранку до ночі.

Рецензія

“Життя інших” (англ. "The Lives of Others") - один з найрозумніших німецьких фільмів десятиліття: дуже життєвий, вдумливий, глибокий, хвилюючий і водночас прекрасний. Сценарист і режисер картини Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк поставив свій дебютний фільм одразу ж після закінчення курсів в Академії кіно і телебачення в Мюнхені. Результат вийшов насправді вражаючим.

У 2006 році фільм встановив рекорд за найбільшою кількістю номінацій (одинадцять!) на головну німецьку кінопремію German Film Awards. Також фільм став володарем премії «Оскар» 2007 року в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Загалом “Das Leben der Anderen” отримав 62 престижних кінопремії і 21 номінацію. На сайті IMDB стрічка посідає 55 місце в Top 250 найкращих фільмів всіх часів і народів. По всьому світу касові збори картини перевищили 77 млн. доларів, при бюджеті в скромних 2 млн. доларів.

Такий феєричний успіх фільму зовсім не випадковий. Цілком можливо, що «Оскар» йому дали через антикомуністичний пафос і демонстрацію темної сторони минулого Східної Німеччини, але фільм - зовсім не про це. “Життя інших” - це в першу чергу фільм про людину.

Тут показаний трагізм простих людей, які стали жертвою системи. Це і трагедія Альберта Єрска (Фолкмар Кляйнерт), який залишився без сцени і Великого театру, а це те саме, що кіномеханік без плівки, чи мірошника без борошна, це і трагізм Георга Дреймана, який не може нічого змінити, і Крістен-Марії Зіланд, яка вимушена брехати і робити те, чого не хоче робити, і трагедія Герда Візлера, маленького гвинтика у великому механізмі, якого просто використовують, навіть трагізм сусідки Дреймана пані Майнеке (Марія Грубер) (“Якщо ви хоч словом обмовитесь, ваша дочка втратить місце в медуніверститеті) і т.д. Але давайте про все по-порядку.

Головний герой фільму, але, ймовірно, не найважливіший його персонаж, - драматург і літератор Георг Дрейман (Себастьян Кох), цілком примирився з режимом, хоча й підтримує відносини з дисидентами. Дрейман — зухвалий і лояльний. Його читають на заході. Він чи не єдиний автор, який не пише нічого підозрілого. Якби всі були такі як Дрейман, то партійні залишилися б без роботи.

Він знає, що Крістен-Марія зустрічається з міністром, знає про таблетки, які вона приймає, щоб не завагітніти, знає він також і про те, що Зіланд мало вірить в свій талант великої актриси. В цьому якраз і полягає його драма: він все чудово розуміє, але мало що може змінити. Тому єдине, що йому залишається - використовувати Крістен-Марію в якості свого творчого натхнення. Він пише п'єсу, викриваючи при цьому важливі соціальні проблеми Німеччин. Наприклад, високий рівень самогубств, що показує справжнє обличчя НДР.

Себастьян Кох зіграв дуже добре: йому вдалося знайти досить точне співвідношення між відстороненістю поета і задумом мислителя, створюючи характер свого персонажа. До речі, саме “Життя інших” приніс Коху світову славу.

Мартіні Гедек дісталася значно складніша роль. Її Кріста-Марія постійно піддається випробуванням. Вона змушена брехати своєму коханому, агентам Штазі, хтивому міністру. Роль вийшла відмінна. Актриса вдало балансує свою гру таким чином, що вчинки, які змушена здійснювати її героїня, не вводять глядача в оману щодо її справжніх почуттів, і в той же час її брехня здається досить переконливою, щоб в неї повірили інші персонажі.

В фільмі є декілька сильних сцен за її участі: сцена допиту, зустріч з Візлером в кафе і розмова про її акторський талант, одна зі сцен прощання з Георгом (“Ти ж не хочеш закінчити життя так як Єрска. І я не хочу. Тому зараз я піду”).

Але головною зіркою фільму, безумовно, є Ульріх Мюе, для якого роль Герда Візлера виявилася однією з останніх у його житті. Герд Візлер, капітан «Штазі», майстер допитів і дізнань, отримує команду день і ніч стежити за драматургом Георгом Дрейманом - влада підозрює його в неблагонадійності. Квартиру Дреймана начиняють жучками, що дозволяє Візлеру слухати, як літературний геній задовольняє свою коханку, виконує класичну музику і розмовляє на гуманні теми. Впевнений у правоті Соціалістичної єдиної партії Німеччини (і товариша Хонеккера особисто, про якого в фільмі є хороший анектод), Візлер поступово переконується: драматург зовсім не ворог, він просто - інша людина. Ну і що робити стовпові соціалізму в такій ситуації? Продовжувати ігнорувати свої відкриття, чи змінитися? Що вибере Візлер?

Ульріх Мюе дуже тонко, м'ягко і плавно передає внутрішню трансформацію свого персонажа — настільки, наскільки це взагалі можливо. Граючи гранично скупо на вираження емоцій, Мюе змушує нас повірити в справжність його перетворення, для якого, по суті, немає видимих причин. Коли Візлер підслуховує розмови Дреймана і Крісти-Марії, його обличчя залишається настільки ж незворушним, як і колись, але Мюе вдається показати ледь вловиме хвилювання, яке видає реакцію його героя на черговий поворот у долі “інших”. В кінці фільму капітан Візлер постає зовсім іншою людиною, але грань, на якій здійснився цей перехід, залишається практично непомітною.

Знавці реалій «Штазі» стверджують, що в умовах цієї організації, де все просвічувалось наскрізь, нереально було вчинити так, як вчинив Візлер. Але це, на мій погляд, не головне. Головне, що кіно зовсім не про «Штазі». Тому фантазії режисера і сценариста можна пробачити. Фільм - про людину, тому він і бере за душу. І ось в цьому плані Доннерсмарк перевершив самого себе. Три роки він плекав і плекав цю ідею: писав сценарій в абатстві свого дядька у Віденському лісі, знімав, монтував. Але результат виправдав себе — фільм знятий майстерно.

Ще раз повертаючись до Ульріха Мюе скажу, що зіграв він дуже здорово. Внутрішня драма Герда Візлера показана чудово. У нього немає ні родини, ні друзів. А самотнє існування прикрашають тільки короткі зустрічі з партійною повією, яка обслуговує своїх клієнтів строго за розкладом. Його пусте, чорно-біле життя - робота на благо партії, на її “щитів” і опору, прослуховування, одноманітні лекції, - починає набирати фарб лише тоді, коли він проникається “життям інших”. Він вникає в музику, літературу, мистецтво, в їхнє особисте життя — в щирі почуття, любов, відданість, розуміння один одного, і світ для нього змінюється. Візлер бачить ницість, зухвалість політвождів, які використовують своє положення для задоволення власних втіх, бажань, руйнуючи при цьому життя творчої інтелігенції, та й взагалі життя простих людей.

Флоріан фон Доннерсмарк, будучи родом із Західної Німеччини, зумів створити позбавлений яскравих кольорів, тьмяний образ соціалістичної держави і суспільства, що задихається під ковпаком спецслужб. Він передає історію неквапливо, але не затягує її, втримуючи контроль над глядацькою увагою. Фільм сповнений несподіваних сюжетних поворотів, але вони не змінюють один одного немов калейдоскоп, залишаючи час для роздумів і пауз, в яких герої розмірковують про сутність тоталітарного режиму, його вплив на життя кожної людини, про місце і роль художника в ньому.

"Життя інших" довго пробивався на екрани. В першу чергу в самій Німеччині, де далеко не всім сподобалося, що хтось вирішив знову витягти напівзабутий скелет з шафи. Втім, мораль фільму, звичайно, зводиться не лише до комуністичного минулого Німеччини, у ньому відчувається биття серця, яке прагне правди і свободи. Саме зворушлива крихкість його героїв, які щодня змушені протистояти державній машині, які знають, що приречені на поразку, але, тим не менше, продовжують боротися і все-таки перемагають, є головною окрасою цієї чудової картини.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Видовищність 5
Акторська гра 5
Режисерська робота 5
Сценарій 5
Резюме прекрасний фільм
Чи варто дивитися обов'язково

Лінки по темі:

Офіційний сайт фільму (англ.) Цей фільм на сайті IMDB Цей фільм на сайті "Rotten Tomatoes" Цей фільм на сайті "Гуртом"

17.07.2015 | 1736 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2019