Чорногуморна комедія “Бердмен” (Birdman or The Unexpected Virtue of Ignorance)

Про фільм
Рік: 2014.
Країна: США, Канада.
Час: 119 хв.

Режисер: Алехандро Гонсалес Іньярріту.
В головних ролях: Майкл Кітон, Едвард Нортон, Зак Галіфіанакіс, Наомі Воттс, Емма Стоун, Емі Райан, Андреа Райзборо, Ліндсей Дункан та інші.

Бюджет: $18 000 000.
Збори в США: $50 036 133.

Рейтинг на IMDB: 8,3.
Мій рейтинг: 8,5.

Чорти б його вхопили самого Іньярріту. Це ж треба було такий фільм видати!

Синопсис

Рігган Томсон (Майкл Кітон) - актор, чия кар'єра переживає не найкращі часи. В минулому Ріган зажив популярності завдяки серії голлівудських блокбастерів, де він грав супергероя на ім'я Birdman. Однак, ті дні давно минули. Зараз Томсон готується до прем'єри власної п'єси на Бродвеї. Справа в тому, що Рігган Томсон - не зовсім звичайна людина.

По-перше, його переслідує внутрішній голос, який інколи може приймати вигляд колишнього героя Ріггана - птахи Бердмена. А по-друге, Рігган володіє телекінезом - він одним поглядом може пересувати предмети з місця на місце.

Крім всього цього, в Ріггана є купа інших проблем: його колишня дружина Сільвія (Емі Райан) заявляє, що він справжня нікчема, його дочка і особиста помічниця Сем (Емма Стоун) зовсім обнагліла, а коханка Лаура (Андреа Райзборо) говорить, що вагітна.

І лише близький друг і за сумісництвом продюсер Джейк (Зак Галіфіанакіс) всіляко намагається втримати кіновиробництво на плаву і знайти гроші на фінансування спектаклю, а сувора жінка-критик Табіта (Ліндсей Дункан) заявляє, що каменя на камені не залишить від майбутньої багатообіцяючої п'єси Ріггана.

Рецензія

Мексиканський кінорежисер Алехандро Гонсалес Іньярріту дебютував в кіно 2000 року дуже сильним фільмом «Сука-любов», який приніс режисерові купу номінацій на престижних кінофестивалях і міжнародну славу, що дало можливість Іньярріту попрацювати в Голлівуді з американськими акторами. В 2003 році він поставив «21 грам» - стилістичне продовження фільму «Сука любов» з Шоном Пенном, Бенісіо Дель Торо і Наомі Уоттс в головних ролях. Ці два фільми були зняті в дусі суворого реалізму, залишали після себе сильне враження і поживу для роздумів.

У 2006 році режисер зняв драму «Вавилон» з Бредом Піттом і Кейт Бланшетт. Картина, на мій погляд, більшою мірою була розрахована на те, щоб догодити кіноакадемікам (за що й отримала «Золотий глобус» в номінації "найкращий драматичний фільм року"), аніж простому глядачеві. Мені «Вавилон» різко не сподобався. В першу чергу тому, що Іньярріту дозволив собі маніпулювати почуттями, смикаючи за потрібні ниточки, а я цього дуже не люблю. Кіно має бути чесним і само чіпляти за живе (як це було в «Сука-любов» і «21 грам»), а не давити на інтимні місця сльозу. Стрічкою «Вавилоном» режисер завершив свою так звану "трилогію смерті".

В 2010 році Іньярріту зняв фільм «Бьютіфул» з Хав'єром Бардемом, якого я не бачив, тому нічого вам про нього не скажу.

Після всіх цих фільмів в Голівуді прізвище Іньярріту стало асоціюватися з чимось депресивним і сльозливим, а згодом про нього взагалі перестали говорити. І тут Іньярріту заявив, що в 2013-му буде знімати новий фільм - чорну комедію "Бердмен". Жанр, зауважу, в якому режисер раніше ніколи не виступав. В фільмі були залучені актори, слава яких вже трохи потьмяніла - Майкл Кітон, Наомі Воттс, Едвард Нортон та інші.

Треба сказати, що повернувся Іньярріту у велике кіно гучним чином, якщо не сказати сенсаційним, тому що такого фільму від нього навряд чи хто очікував. Після виходу у світ "Бердмен" викликав справжній фурор як серед критиків, так і глядачів. Звичайно, фільм про творчий застій для режисера багато в чому особистий, зрештою, як і для Майкла Кітона та інших акторів, про яких і поговоримо.

Всі актори в цьому фільмі витворяють щось насправді приголомшливе і неймовірне, а деякі взагалі демонструють нові, раніше небачені глибини свого акторського таланту.

Роль Бердмена для Майкла Кітона, безумовно, символічна, враховуючи минуле актора. Як відомо, саме Кітон свого часу зіграв Бетмена в коміксоїдній інтерпретації Тіма Бертона (не плутати з творінням Крістофера Нолана), після чого його акторська кар'єра закотилася за обрій. Реабілітація Кітона відбулася саме в цьому фільмі.

Цікаво, шо Іньярріту, взагалі-то, не планував на цю роль Майкла Кітона. Спочатку він хотів запросити Фассбендера, або Харрельсона. Там на початку фільму ці прізвища згадувались, тільки в дещо іншому сенсі. Але сталося те, що сталося - роль дісталася Кітону, і я думаю, що це лише пішло на користь картині.

В голові у Ріггана постійно звучить класичне шекспірівське питання питання: бути, чи не бути. Може й дійсно єдиний вихід для нього — прислухатися до внутрішнього голосу, послати все під три чорти, дістати із шафи покритий пилюкою костюм супергероя і знятися в четвертій частині “Бердмена”, трясця його матері?

Кітона зіграв просто здорово! Внутрішні конфлікти, розмови зі своїм альтер-его Берменом, виступи на сцені, вилазка в одних трусах на вулицю і продовження цієї сцени в театрі, перепалки з Нортоном - просто блиск!

Після прекрасної ролі в «Бійцівському клубі» Едвард Нортон нарешті проявив себе! Його Майк Шайнер - норовливий, цинічний, непередбачуваний і нарцистичний театральний актор, для якого реальне життя і гра на сцені помінялися місцями.

Нортон в ролі Шайнера просто тріумфує! Всі сцени за його участі — дуже класні і дивитися їх одне задоволення. Пробний кастинг, всі суперечки з Томсоном, епізод на сцені, коли він намагається згвалтувати свою партнерку (Наомі Воттс) прямо на очах у тисячі глядачів, оскільки ерекція, як виявляється, з'являється в нього лише на сцені. Словом, потішив Нортон, дуже потішив.

Ну а за бійку з Кітоном (привіт, “Бійцівський Клуб”), в якій актори готові були придушити один одного — окреме спасибі.

До речі, сам Іньярріту зізнавався, що Едвард Нортон майже так само поводиться під час зйомок, як його герой у картині: постійно тисне на режисера і намагається нав'язати своє бачення фільму. Такий-от цікавий нюанс, про який я раніше на знав.

Емма Стоун тут дещо відійшла від звичного для себе амплуа хорошої дівчинки і зіграла цинічну і стервозну сучку в порваних колготках, яка колись лікувалася від наркоманії, а зараз ховає від свого батька косяки і трохи депресує.

Свого часу Рігган Томсон не приділяв їй достатньо уваги, тому вона стала саме такою — поганим дівчиськом, щоб в такий спосіб хоч якось привернути до себе увагу.

Нарешті нагадала про себе Наомі Уоттс. Після "Малголленд-драйв" Девіда Лінча і "21 граму" Іньярріту, де вона продемонструвала високі акторські задатки, Наомі десь трохи загубилася і почала зніматися в прохідних фільмах ("Інтернаціональ" Тома Тиквера, "Муві 43" і всяке таке).

Тут Наомі Воттс грає актрису Леслі, яка все життя мріє зіграти на Бродвеї (дещо схожа роль була в неї в фільмі "Кінг Конг" Пітера Джексона).

Приємно здивував Зак Галіфіанакіс, хоча екранного часу в нього було не так вже й багато. Зак довів, що він може виконувати не тільки легковажні комічні ролі ("Похмілля у Вегасі"), але і серйозні драматичні. Таким Галіфіанакіса ми ще не бачили. А це говорить про те, що Зак дуже різносторонній актор. Цікаво буде поспостерігати за його наступними роботами в кіно.

Окремо треба виділити прекрасну операторську роботу Еммануеля Любецькі - одного з найкращих фахівців з камерою у світі.

Протягом всього перегляду даної картини виникає відчуття, наче дивишся двогодинний фільм, знятий всього за один дубль. Камера буквально "літає" вверх і вниз вузькими коридорами, сходами, тісними вулицями, потім ширяє десь поміж хмарочосами, реалізуючи політ фантазій головного героя фільму. На фоні цього звучить легкий барабанний дріб, що створює належну атмосферу - дуже здорово!

Практично всі події фільму розвиваються на підмостках театру і в гримерці (і декілька сцен на вулиці). Тут актори і продюсери з'ясовують стосунки один з одним, бються, розбивають кухонні предмети, кохаються, погрожують пістолетом. Зіграно все це на височезному рівні майстерності.

Єдине, що я не дуже второпав - це здатність головного героя картини до телекінезу, який Томсон може використовувати або в пориві гніву, або в моменти самовпевненості. Якщо образ і голос Бердмена можна розуміти як alter ego головного героя, тінь сумніву, що постійно його переслідує, левітацію - як політ душі (тіла), то переміщення предметів силою думки - незрозумілий для мене елемент в фільмі. Плід уяви Томсона, чи що? Хоча цілком можливо, що режисер просто стібається собі від душі, тому якогось потаємного змісту шукати в цьому я не бачу сенсу.

Резюмую. Неймовірний фільм! Яскравий, оригінальний, з божевільною енергетикою, з чудесними акторськими роботам, прекрасною режисурою і операторською роботою — просто клас! Якщо хтось і сумнівався в Іньярріту як в режисерові, то тепер ці сумніви розвіялися наче ранковий туман.

P.S. “Бердмен” вже отримав силу-силенну різноманітних кінематографічних нагород, в тому числі і 9 номінацій на премію "Оскар", але навіть це не повинно зіпсувати вам враження про картину, бо класна вона зовсім не через якісь там нагороди.

P.P.S. “Бердмен” в Україні на превеликий жаль не демонструвався. Не закуповували цей фільм в прокат, тому знайти його можна у відомих всім місцях.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Видовищність 5+
Акторська гра 5+
Режисерська робота 5
Сценарій 5
Резюме просто блиск!
Чи варто дивитися так

Лінки по темі:

Цей фільм на сайті IMDB Цей фільм на сайті Rotten Tomatoes

28.01.2015 | 1096 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2019