Комедійна драма “Зелена книга” (Green Book)

Про фільм
Рік: 2018.
Країна: США.
Час: 130 хв.

Режисер: Пітер Фареллі.
В головних ролях: Вігго Мортенсен, Махершала Алі, Лінда Карделлін та інші.

Бюджет: $23 000 000.
Світові збори: $84 309 776.

Рейтинг на IMDB: 8,3.
Мій рейтинг: 7,4.

Синопсис

Нью-Йорк, 60-ті роки. Тоні Ліп (Вігго Мортенсен) працює охоронцем в нічному клубі і доглядає за своєю сім'єю — чарівною дружиною і двома дітьми.

У зв'язку з певними обставинами Тоні втрачає роботу в клубі, тому погоджується пройти співбесіду на посаду водія. Його клієнт - Дон Ширлі (Махершала Алі) — багатий темношкірий джазовий піаніст. За контрактом Тоні повинен супроводжувати музиканта впродовж його концертного туру півднем США.

Тоні спочатку відмовляється, але згодом погоджується, тому що як не крути, а йому потрібні гроші, щоб утримувати сім'ю.

Опинившись в одній автівці, ці дві принципово різні людини краще дізнаються один про одного. Тоні — простий, невибагливий, веселий чолов'яга, любить порозмовляти і пожартувати, Дон - задумливий, правильний і педантичний.

Чим далі вони їдуть на південь, тим більшими стають дерева проблеми - і тим більше міцніє їхня дружба. Вони відкидають свої розбіжності і починають краще розуміти один одного.

Рецензія

“Зелена книга” отримала чотири нагороди під час вручення премії “Золотий глобус” в номінації найкращий фільм (комедія або мюзикл), найкращий режисер (Пітер Фареллі), найкраща чоловіча роль другого плану (Махершала Алі) і найкращий сценарій.

Крім того, «Зелена книга» - один з головних фаворитів «Оскара» (5 номінацій). Найкращим фільмом року, за ідеєю, має стати “Рома” Альфонсо Куарона, але в “Green Book” є всі шанси здобути перемогу в інших номінаціях.

Чим же викликаний такий ажіотаж навколо фільму? Насправді все дуже просто. Власне, як і завжди. Насамперед, весь цей хайп пов'язаний з темою расової дискримінації, яка панувала на півдні США в 60-х роках.

До речі, в основу картини лягла реальна історія чорношкірого піаніста Дона Ширлі й американця італійського походження Тоні Валлелонга, який працював викидайлом в нічному клубі. Тоні супроводжував Ширлі в якості особистого водія, охороняючи його від нападів расистів.

Під час поїздки вони використовують довідник під назвою «Зелена книга», що містить інформацію про безпечні заклади для афроамериканців — готелі, ресторани тощо. Звідси і назва фільму.

Власне, вся стрічка побудована навколо душевних бесід Дона Ширлі і Тоні Валлелонга. На перший погляд, вони дуже різні: Тоні постійно теревенить, жартує, не соромиться вставити грубе слівце, тоді як Дон більше мовчазний, зосереджений, а вечір бажає провести в компанії з пляшкою вина.

Тим не менш, своєю балакучістю і простодушністю Тоні спонукає Дона до розмов, в результаті чого вони поступово зближуються і стають хорошими друзями.

Все зроблено як по методичці. Хоча сам сюжет в картині доволі клішований: передбачити загальний розвиток подій можна ще від початку. Двоє чоловіків колесять півднем Америки, ведуть душевні розмови, в яких краще пізнають один одного, неодмінно вдаються в конфліктні ситуації, де кожен з героїв має себе проявити, ну і зверху все це діло приправлено темою расизму, яка червоною ниткою пронизує весь фільм.

В якості бонусу наприкінці нам скажуть, що події фільму засновані на реальній історії, адже це дуже модна фішка в наш час - обов'язково титрами в кінці розповісти подальшу долю реальних людей, чию історію ми щойно переглянули. Тобто всі ці штампи помітні навіть неозброєним поглядом.

Хоча в плані постановки фільм зроблений доволі грамотно, що абсолютно неочікувано від режисера таких картин як “Тупий і ще тупіший” і “Movie 43”. В “Зеленій книзі” немає притаманної для Пітера Фареллі вульгарщини, чи тупого фермерського гумору, натомість всі акценти розставлені правильно. Є хороші білі поліцейські, а є погані білі копи-расисти; є хороші чорні, а є погані нігери, які можуть запросто пограбувати твою тачку.

Крім того, баланс між драмою і комедією витриманий напрочуд добре, так що в творчості одного з братів Фареллі спостерігається явний прогрес.

Акторський дует у виконанні Вігго Мортенсена і Махершали Алі вийшов відмінний. Алі вдало продемонстрував витонченість і манірність свого віртуоза-піаніста, а Мортенсен добре відчув харизму і простоту свого персонажа. Через різні манери і типажі характерів, спільні сцени за їх участі здорово працювали на контрасті. Як біле і чорне.

В цілому, “Зелену книгу” я вважаю хорошим фільмом, але ажіотажу навколо нього не розумію абсолютно. Якщо порівнювати з подібними фільмами, скажімо з “1+1. Недоторканні” (маю на увазі оригінальний французький фільм, а не голлівудський ремейк), де також два чоловіки різної раси і соціального статусу проходять через низку подій і проймаються взаємоповагою, то за художнім рівнем “Недоторканні” на цілу голову вищий, але він не тільки номінації на “Оскар” не отримав, а й навіть в шорт-ліст не потрапив. Хоча був номінований на «Золотой глобус» і премію BAFTA.

Зате із “Зеленою книгою” все буде добре — це вже я вас запевняю. Махершала Алі знову отримає “Оскара”, а от Мортенсен не отримає нічого, хоча в цьому фільмі особисто мені він сподобався навіть більше. Я взагалі вважаю Вігго дуже сильним актором. Тут він, скоріше, грав другу скрипку, і в рамках сценарію особливо не мав де розвернутись на повну, але ви подивіться з ним, наприклад, “Історію жорстокості” (A History of Violence) Девіда Кроненберга, і зрозумієте, що я маю на увазі.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Видовищність 5
Акторська гра 5
Режисерська робота 4+
Сценарій 4+
Резюме мило
Чи варто дивитися цілком можна

Лінки по темі:

Цей фільм на сайті IMDB Цей фільм на сайті Rotten Tomatoes

Читайте також:

“Холодна війна” "Він і Вона" “Перша людина”

10.02.2019 | 403 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2019