Анімація “Мері і Макс” (Mary and Max)

Про фільм
Рік: 2009.
Країна: Австралія.
Час: 92 хв.

Режисер: Адам Елліот.
В головних ролях: Тоні Коллетт, Філіп Сеймур Хоффман, Баррі Хамфріз, Ерік Бана та інші.

Бюджет: AUD 8 240 000.
Світові збори: $1,725,381.

Рейтинг на IMDB: 8,2.
Мій рейтинг: 10.

Синопсис

Австралія, 1976 рік. Мері Дейзі Дінкл мешкає на околицях Мельбурна, їй 8 років 3 місяці і 9 днів. Очі Мері Дінкл були кольору брудної калюжі, а родимка на лобі скидалася на шматок засохлого лайна. Друзі часто кепкували і дражнилися з неї через її родимку, тому у Мері не було друзів. Звичайно, їй теж хотілося, щоб її хтось покатав копки-баранки, але так вже склалося.

Єдиними друзями Мері були ноблети з її улюбленого мультфільму. Це були не справжні фігурки, що продаються у крамниці, а саморобні, які вона змайструвала з горіхових шкарлупок, жолудів, помпонів і курячих кісточок. Вона обожнювала Ноблетів, бо всі вони були коричневі, жили у чайнику і мали багато друзів. Улюблений колір Мері - коричневий, улюблена страва - згущене молоко, а на другому місці - шоколад. Також у Мері був півень на ім'я Етель, з яким вона любила дивитися мультики про ноблетів.

Батько Мері Ноель працював приколювачем ниток до чайних пакетиків. Він міг принести додому стільки чаю, скільки сам забажає. Улюбленим чаєм Мері був Earl Grey — «Сивий Граф». Батько Ноель часто усамітнювався у сараї, де пив ірландський лікер Бейліс і робив опудала пташок, яких знаходив на узбіччі дороги. Мері хотілося, щоб тато присвячує більше часу їй, ніж своїм мертвим друзям. А ще їй кортіло мати братика, чи сестричку

У Мері також був дід Ральф, від якого тхнуло маринованою цибулею і він вже 51 рік був членом спілки моржів Френкстона. Дідусь розповідав Мері, що дітей планують завчасно, а потім татусі надибують їх у кухлях пива. Дід помер, бо напився аміаку. Проте Мері цього не розуміла.

Але найбільше вона не розуміла свою матір — Віру Лорейн Дінкл. Мері не добирала, чому її весь час хитає. Мама постійно підливала Шері в чай, говорячи, що це міцний напій для дорослих. Ще вона постійно щось "позичала" в магазинах, ховаючи це все під спідницю. Мама говорила Мері, що вона була випадковістю, але Мері так і не могла зрозуміти: як людина може бути випадковістю?

А тим часом у Нью-Йорку жив деякий чоловік на ім'я Макс Джеррі Горовиць, який теж любив дивитися ноблетів і грати в лотерею. Максові 44 роки, він важить 160 кілограм, має майже два метри росту. Макс народився євреєм і раніше вірив у Бога, але потім прочитав багато книжок, в яких тлумачилось, що Бог - лише плід його уяви. Незважаючи на це, Макс все одно носить єрмолку, бо вона зігріває мозок. У Макса була рибка — Генрі ХVIII, яку він підкормлював мухами, яких ловив і ховав у банку, щоб потім скормити рибці. Але Генрі помер, тому Макс завтра піде до магазину і купить нову рибку — Генрі ХІХ.

Раніше Макс працював на семи роботах, а тепер відвідує клуб анонімних гладунів, любить хот-доги з шоколадом, яких не можна їсти згідно з правилами клубу. В нього є багато равликів, названих на честь видатних вчених, папуга пан Коржик і кіт Гав. Батько покинув його з матір'ю, коли Макс був ще дитиною, а мати згодом застрелилась. У дитинстві Макс вигадав собі уявного друга на ім'я пан Равіолі.

Якось під час чергового відвідування магазину Мері зауважила одну книгу, яка лежала на столі, це був довідник по Нью-Йорку. Мері вирішила написати лист одному американцю і запитати звідки беруться діти: може із бляшанок з під коли? Бо в Австралії їх знаходять в кухлях пива. Абсолютно випадково адресатом листа виявився Макс Горовиць.

Рецензія

«Мері і Макс» - дебютний пластиліновий анімаційний фільм незалежного австралійського режисера-аніматора Адама Елліота. До того Адам Елліот прославився завдяки пластиліновій трилогії короткометражок Uncle (1996), Cousin (1998) і Brother (1999), у яких показані сімейні трагедії, ексцентричні члени сім'ї, які ведуть самотнє життя, а також персонажі з різними психічними і фізичними вадами, такими як церебральний параліч, астма тощо. Всі ці short-story (кожна по 5-7 хвилин) доступні на Ютюбі і варті того, що їх переглянути. Ось вони всі три: Uncle, Cousin і Brother.

Потім Адам Елліот зняв короткометражку Harvie Krumpet (2003) про людину, яка страждає від синдрому Туретта - спадковий нейропсихічний розлад, який розпочинається у дитинстві й характеризується численними фізичними (моторними) тіками та хоча б одним вокальним (голосовим) тіком: вони характерно посилюються та спадають. В фільмі розповідається історія про Харві, який народився в Європі, але після серії невдач переїхав до Австралії. Єдиною постійною річчю в його житті залишилася книжка, куди він записує всі події його життя. Харві Крампета озвучив незрівнянний Джеффрі Раш ("Найкраща пропозиція"). Фільм приніс Елліоту світове визнання і премію "Оскар" за найкращий короткометражний анімаційний фільм. Подивитися Харві Крампета можна також на Ютюбі: ось тут.

Після виходу у світ "Мері і Макс" отримав дуже позитивні відгуки. На Rotten Tomatoes рейтинг "свіжості" від кінокритиків складає 95%. На IMDB "Мері і Макс" має рейтинг 8,2 з 10 і на даний момент займає 172 місце в Top 250 найкращих фільмів всіх часів і народів. "Мері і Макс" став першим австралійським анімаційним фільмом, збори якого в прокаті перевищили мільйон доларів. Що ж в результаті вийшло в Елліота?

Перше, що треба сказати - “Мері і Макс” мультик зовсім недитячий. Він розрахований вже на більш дорослу аудиторію. Тут режисер піднімає багато різноманітних як соціальних, так і психологічних проблем (хвороб): самотність і депресія (Мері і Макс), агорафобія (Лен), алкогольна залежність (мама Мері), ожиріння (Макс), аутизм (зокрема синдром Аспергера, яким страждає Макс), різного роду страхи і т.д. Більше того, попри хорошу порцію гумору в фільмі, “Мері і Макса” навіть можна назвати драматичним фільмом. Коли ви його переглянете, зрозумієте чому саме.

Знята картина без найменшого пафосу і намагання витиснути сльозу у глядача. Трагічне і комічне дуже вдало переплітається між собою, від чого дивитися фільм одне задоволення. Плюс, дуже приємно, що Елліот наповнив стрічку висококласним гумором: приємним, добрим, симпатичним і дуже смішним. Панічні напади Макса, його життєві цілі, розповіді про себе, список улюблених слів, мама Мері, яка постійно хитається від Шері, жарти про рибок, що курять під водою, а фраза про те, що “не можна важити більше за свій холодильник і їсти страву, більшу за свою голову” - це взагалі п'ять балів.

До речі, “Мері і Макс” - не комп'ютерна анімація в сучасному сенсі цього слова. В фільмі використовувались реальні фігурки, які були зроблені з різних матеріалів, таких як пластелін, метал або пластик. На виробництво мультфільму пішло цілих п'ять років! Але, як виявилось, не даремно. Результат роботи просто вражає.

Фільм Елліота характеризується феноменальним багатством і різноманітністю великих і дрібних деталей, які можна розглядати десятками разів — насолоджуватись, дивуватись і постійно знаходити для себе щось нове, цікаве і незвичне. Будь то кіт Гав, папуга Коржик, півень Етель, акваріумні рибки, колекція ноблетів-шмоблетів, чи навіть дизайн якоїсь окремої дрібнички - червоний помпон, який Макс причіпляв собі на єрмолку, книга облич Макса, друкарська машинка тощо. Ну і чого лише варті самі персонажі: Макс, Мері, Ноель, Віра, Лен, Айві, Даміан Попандопулос, пан Равіолі і т.д. Справжній музей пластилінових фігур!

Треба також відзначити, що режисерові буквально вдалося вдихнути життя в персонажів фільму, настільки вони виглядають живими і натуральними, навіть попри свою "пластиліновість" і карикатурність. З великою теплотою і ніжністю показано листування Мері і Макса, їхню дружбу, яка тривала багато років.

Ще більшого шарму і чарівності мультику додає озвучка головних героїв. Філіп Сеймур Хоффман, здається, ідеально вписався в образ Макса. Також сподобалася Тоні Коллетт, яка озвучувала Мері.

На початку фільму нам говорять, що історія основана на реальних подіях. Сам режисер в одному з інтерв'ю зізнавався, що на створення образу Макса його надихнув його товариш по листування з Нью-Йорку, з яким він переписувався близько 20 років.

Резюмую. Чудесний мультик. Дуже зворушливий, добрий, милиий, щирий, приємний, зі своїм шармом, смішний і сумний водночас. Всі персонажі, навіть найдрібніші деталі виконані з такою ретельністю, з такою любов'ю і з таким великим серцем, що аж дух захоплює. Не вистачить слів, щоб сказати, наскільки прекрасний цей фільм. Маленький кінематогрфічний шедевр, що тут і говорити. Тому якщо ви з якихось причин пропустили — подивіться обов'язково!

***

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Акторська гра 5+
Режисерська робота 5+
Сценарій 5+
Загальна оцінка 5+
Резюме шедевр
Чи варто дивитися неодмінно

Лінки по темі:

Цей фільм на сайті IMDB Цей фільм на сайті "Гуртом" Цей фільм на сайті Rotten Tomatoes

09.12.2014 | 805 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2019