Драма “Дюнкерк” (Dunkirk)

Рік: 2017.
Країна: США.
Час: 107 хв.

Режисер: Крістофер Нолан.
В головних ролях: Фіонн Вайтгед, Том Глінн-Карні, Джек Лавден, Гаррі Стайлз, Анейрін Барнард, Кеннет Брана, Джеймс Д’Арсі, Том Харді, Марк Райленс, Кілліан Мерфі та інші.

Бюджет: $100,000,000.
Світові збори: $525,045,546.

Рейтинг на IMDB: 8,3.
Мій рейтинг: 8,0.

Синопсис

Травень, 1940 року. В Європі вирує Друга світова війна. Нацистська армія ввійшла в Париж, і витіснила звідти союзні війська. Французька та британська сторони були вимушені відійти до французького порту Дюнкерк, містечка на півночі Франції, неподалік від кордону з Бельгією, де зосередилось біля 400,000 чоловік.

Запланована Уінстоном Черчиллем операція "Динамо" з евакуації власної армії через протоку Ла-Манш здається неможливою. Кинуті на допомогу рятувальні британські кораблі знову і знов бомбардуються з повітря німецькими Люфтваффе.

Надії на порятунок стає все менше і менше. На фоні цього перед нами постає простий солдат Томмі (Фіонн Вайтгед), який намагається з іншим військовослужбовцем проникнути на британський есмінець.

Тим часом з Англії простий британський цивільний містер Доусон (Марк Райленс) збирається відпливсти своїм маленьким дерев'яним човном через Ла-Манш до Дюнкерка, щоб врятувати якнайбільше солдатів.

Шансів на порятунок небагато, адже кільце постійно стискається, а німецька армія в будь-який момент може завдати нищівного удару. Час йде на хвилини, а на кону — людські життя.

В повітрі британський пілот RAF Spitfire (Том Харді) разом з двома іншими пілотами намагається знищити німецькі літаки, які представляють найбільшу небезпеку для солдатів на пляжі.

Вступ

Крістофер Нолан входить в топ-трійку моїх найулюбленіших режисерів, кожний новий фільм якого я чекаю з превеликим нетерпінням. І мушу сказати, що кожного разу він не перестає мене дивувати. Я можу дуже довго розповідати про цього прекрасного режисера, але краще давайте перейдемо відразу до обговорення самого фільму.

І так, перед нами стрічка “Дюнкерк”, яка розповідає про знамениту операцію “Динамо”, під час проведення якої з побережжя Дюнкерка було врятовано 338,000 британських, французьких і бельгійських військовослужбовців. В таке спасіння практично ніхто не вірив: як під час війни, так і після її закінчення. Історики до сих пір сперечаються з приводу того, чому Гітлер не розбив армію об'єднаної коаліції, яка, практично, була загнана в пастку. З одного боку — німецька окупаційна армія, яка вже завоювала Париж, а з іншого боку - море.

Черчилль боявся ризикувати з рятувальними кораблями й авіацією, тому що на випадок катастрофи йому було б нічим боронити свою країну — острівну Британію. Але втратити майже всю армію теж не хотілося. Тому було прийнято непросте рішення — відправити на порятунок кораблі, торговельні та рибальські судна, а також літаки, які мали б перехопити німецькі Люфтваффе. Сам Черчилль, до слова, розраховував врятувати хоча б 30,000 солдатів, але сталося справжнє чудо.

Рецензія

“Дюнкерк” - найпростіший і найкоротший на даний момент фільм Крістофера Нолана, який триває всього 107 хвилин. Тут немає ніяких хитрих трюків, козирів в рукаві, як це було в “Престижі”, подорожей в часі, як це було в “Інтерстелларі”, занурень в сни, як в “Inception”, чи різноманітних нехронологічних флешбеків, що збивали з толку глядача, як в “Memento”. В “Дюнкерку” все набагато простіше, хоча без фірмових примочок режисера не обійшлося.

В “Дюнкерку” весь акцент робиться на простій людині (або групі людей), що хоче вижити і повернутися додому. Звичайно, режисер цим фільмом хотів сказати дещо більше, і ми про це ще обов'язково поговоримо, але основна ідея саме така. Порятунок і виживання.

Наступне, що треба сказати. “Дюнкерк” - це не військовий фільм в його класичному розумінні. Переважна більшість глядачів, надивившись трейлерів, подумали з точністю до навпаки. Вони пішли в кіно, і круто обманулись. Після сеансу такі люди були смертельно розчаровані, вони розводили руками і задавали собі питання: ну і де тут батальні сцени, де тут масовки, ріки крові і відірвані кінцівки? Врешті-решт, де, вашу мутер, довбані фріци?

Для Нолана “Дюнкерк” - це перш за все напружений фільм. Він таким і задумувався. Тому в його стрічці немає масштабних бойових сцен, є лише атмосфера постійного напруження і страху. Всі чекають нападу нацистів, але не знають, якої миті він може відбутися. І це дійсно дуже лякає. Адже очікування смерті набагато страшніше за саму смерть.

І з цим режисер справляється відмінно. Атмосфера нагнітається майстерно — як за допомогою картинки (абсолютно чудової, до речі), так і за допомогою звуку. Але я розумію глядачів: вони хотіли баталій, пафосних реплік, героїзму, вони хотіли врятування рядового Раяна, хотіли кривавої м'ясорубки, але не отримали практично нічого. Тому для них “Дюнкерк” - це просто двогодинне тікання годинника, яке безмежно втомлює і заганяє в сон. Я можу їм лише поспівчувати.

Йдемо далі. Окрім усього цього, в фільмі практично немає сюжету й діалогів (насправді вони є, але їх дуже мало), немає яскраво вираженого головного героя, за якого всі мають переживати, немає ніякої любовної лінії, і, щонайголовніше, немає образу ворога. Тобто, немає нацистів. Тільки якісь там поодинокі літачки літають в повітрі. Як вам таке?

Скажу більше, Нолан майже повністю викоренив фільм від будь-яких дешевих голлівудських штампів. Тому тут ви не побачите хороших і поганих персонажів, ніякого моралізаторства, сльозовитискання, чи великих генералів, які в зачиненій каюті із розстеленою картою на столі обговорюють “геніальний план”. В Нолана всі бояться, і всім страшно. Тут є лише море, пісок, і проста Людина, яка хоче вижити.

І ось такий фільм мене може дійсно розчулити. Коли ти бачиш, як звичайний пілот тоне і зникає під водою, ти йому дійсно співпереживаєш.

“Дюнкерк” знятий надзвичайно красиво. Оператор Хойте ван Хойтема, який після “Інтерстеллара” став незамінним помічником режисера, створив дивовижну картинку, яка виглядає наче полотно геніального художника. Рідко красу повітряного польоту знімають так поетично і творчо.

До речі, фільм повністю знятий на широкоформатну плівку, практично без спецефектів, з використанням природного світла і камер IMAX, що тільки додає йому реалістичності. Нолан завжди добре знає, що він робить. Режисер хотів повністю погрузити глядача в пучину страху війни, щоб той відчув весь жах і напруження на собі.

Візуальну складову чудово доповнює саундтрек Ханса Циммера, хоча багатьом глядачам, наскільки я міг зауважити, це постійне тікання годинника конкретно діяло на нерви. А от мені ідея сподобалась.

В плані постановки Нолан вирішив розказати історію з трьох різних точок зору — на землі (піхота), на воді (флот), і в повітрі (авіація). Хронологічно події на суші займають тиждень, в морі - день, а в небі - лише одну годину. Вже ближче до кінця вони починають синхронізуватися з хірургічною точністю (так-так, Нолан любить експерименти з часом).

Тим не менше, вийшло все дуже здорово і гармонічно. Події вдало чергуються між собою, причому так, що не викликають відчуття монтажної склейки, а навпаки, чудово доповнюють одна одну.

Ще один важливий момент. Всі головні герої в фільмі практично знеособлені. Після перегляду ви навіть не пригадаєте, як їх звати. Але в цьому і вся суть: для Нолана було важливо створити колективний образ солдатів, а не когось окремо взятого із них.

З Томом Харді знову вийшли цікава історія: він в черговий раз був вимушений грати лише очима. Провівши фільм в кабіні винищувача, Харді майже весь час був у масці, і взагалі мало розмовляв. Але для нього це не проблема. Пригадайте харизматичного Бейна з трилогії “Бетмена” (The Dark Knight Rises), чи роль Макса з “Mad Max: Fury Road”.

В фільмі також задіяні Марк Райленс (володар “Оскара” за “Шпигунський міст” Стівена Спілберга), прекрасний актор Кілліан Мерфі, ну і Кеннет Брана, який виконав епізодичну роль генерала.

Окрім знаменитостей, засвітилося ще декілька молодих, відносно невідомих акторів, - Джек Лавден, Анейрін Барнард і учасник гурту “One Direction” Гаррі Стайлс, який пройшов кастинг разом з іншими претендентами на роль, тому жодних питань до нього немає, і бути не може.

Як вже було сказано, Нолану не потрібне насилля, ріки крові на екрані, йому не потрібна війна, не потрібні нацисти і всілякі дешеві маніпулятивні прийоми, щоб вразити глядача. Він більше працює з психологією, картинкою і звуком. Він досліджує людську сутність перед обличчям смерті, а не займається ура-патріотизмом. Мені такий підхід дуже сподобався.

В результаті вийшло чудове кіно, яке я подивився з великим задоволенням. Непафосне, небанальне, дуже красиво зняте і відмінно поставлене. Зрештою, від Нолана чогось іншого я і не очікував. Для тих, хто планує переглянути, ще раз наголошую. Це не військовий фільм в класичному розумінні. Це не “Врятувати рядового Раяна” Спілберга і не “З міркувань совісті” Мела Гібсона. Це, скоріше, психологічна драма. Це антивоєнне і пацифістське кіно. Мінімалістичне, авторське і поетично красиве. Мені дуже сподобалось.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Видовищність 5
Акторська гра 5
Режисерська робота 5
Сценарій 5
Резюме відмінне кіно
Чи варто дивитися цілком можна

Лінки по темі:

Цей фільм на сайті IMDB Цей фільм на сайті Rotten Tomatoes Цей фільм на сайті Гуртом

Дивіться також:

“Вона” "Слова" "Керол"

11.12.2017 | 1177 | (0)