Повість «Гімн демократичної молоді» (Hymn of Democratic Youth)

Рік: 2006.
Країна: Україна.
Жанр: повісті.

Мова: українська.
Кількість сторінок: 223.
Автор: Сергій Жадан.

Місце видання: Харків.
Видавництво: "Фоліо".

Моя оцінка: 5/5.

«Гімн демократичної молоді» складається з новел, або історій, в яких розповідається про розвиток дрібного (середнього) бізнесу в Україні на початку 90-х років.

Повість вийшла в серії "Графіті", як і три попередні книжки Жадана - "Депеш Мод", "Цитатник" і "Anarchy in the UKR".

Головна привабливість Жадана – це неперевершений стиль написання. При цьому абсолютно не має ніякого значення, що він описує: відкриття гей-клубу, бізнес братів Лихуїв, чи процес зйомок українського кіно. Читається все це практично на одному подиху, а ти тільки й думаєш, аби воно швидко не закінчувалось.

Жадан пише так, що навіть якби він описував телефонний довідник, то читати це, напевно, було б не менш цікаво.

Повість написана з дуже здорово - тут багато якісного гумору, класних діалогів, яскравих і колоритних персонажів, а також смішних ситуацій, від яких просто регочеш вголос.

Причому, наскільки я зрозумів, всі персонажі книги і події, які в ній описані, взяті з життя. Тобто, все це відбувалося насправді. Зрозуміло, що автор міг додати щось від себе в процесі написання, але хорошу історію, як-то кажуть, не гріх і прикрасити.

Ну а найголовніше, що все це написано про "нашу з тобою державу". Всі герої і їхні проблеми – бабло, борги, кришування, розбірки, розчарування – все це до болі знайоме читачеві.

Перша новела починається з історії про "Власника найкращого клубу для геїв". Трагічна і, водночас, комічна історія про двох бізнесменів-невдах Гоги та Санича, а також їхнього арт-директора Славіка. Новела вийшла дуже класною (одна з моїх улюблених), а деякі епізоди (відкриття клубу, виступ Раіси Соломоновної, дует Бичків і т.д) я перечитував по декілька разів.

«Балада про Біла та Моніку». Коротенька новела, мені не дуже сподобалася. Є декілька хороших роздумів на тему стосунків, чоловіка і жінки, але в цілому вона, на мій погляд, вийшла якоюсь недоречною і помітно випадала з решти історій.

Новела «Сорок вагонів узбецьких наркотиків» - моя улюблена. Це історія про те, як свого часу у Харкові вели свої справи брати Лихуї – Гриша і Сава.

Вони були нерідними братами, але кров у них текла спільна. Брати кришували гуртожитки, і загалом стояли нормально, а всі вороги їх поважали.

Розповідь про те, як брати Лихуї вирішили вийти із тіні і легалізувати свій бізнес - це взагалі можна перечитувати безкінечно. Профіль їхнього бізнесу, бюро перекладів, яке писало текст про повний комплекс ритуальних послуг і шарить в ойкумені (я ледве від сліз не плакав), презентація Івана в Будапешті (це взагалі 5 балів), повновидий молодик Сєва з Донбасу, колоритний отець Лукіч на червоному беемве. Взагалі, про братів Лихуїв і про їхній бізнес можна було б написати окрему книгу.

Єдине, що мені тут не дуже сподобалося - кінцівка, Новелу «Сорок вагонів..», на мою думку, треба було завершувати одразу після відправлення Івана в Маріуполь. Після цього мала бути жирна крапка, але автор, видно, захотів нагнати трохи дорожньої романтики і пристрастей. Загалом, йому це вдалося зробити, але сама історія від цього не виграла.

Новела «Особливості перевезення внутрішніх органів» - яскравий приклад того, як діють закони у нашій країні. Точніше, як вони бездіють.

Прикордонні процесії, жорсткі душі контрабандистів і приреченість кур’єрів та погоничів караванів, котрі намагаються пропхатись крізь неприступні мури кордонів, разом із усім своїм злочинним крамом, разом з усім нелегальним бізнесом і т.д. «Все твоє життя – це боротьба з системою. Причому ти з нею, курва, борешся, а вона на тебе навіть уваги не звертає».

«Хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці». Історія про зйомки картини на гендерну тему - боротьби з українською проституцією. Це новела про одну дівчину, яка мріє "звалити" з України в італійський бордель. Словом, типова така історія, але творчий процес зйомок фільму був описаний дуже здорово.

«Металіст» лише для білих (образ ворога в українській радянській літературі). «Демократія починається тоді, коли вбивають твого дилера» - так починається остання новела. Тут тобі розповідь і про українське економічне диво, яке контрабандою вивозиться через кордон республіки, історія про кавказців, яким ламають ребра прості слов'янські скінхеди і про те, що все в цьому житті залежить від тебе, доки ти сам ні від кого не залежиш.

Що в результаті? Як мінімум три розкішні новели - "Власник найкращого клубу для геїв", чудесна новела «Сорок вагонів узбецьких наркотиків», яка заслуговує окремої книжки, ну і «Хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці».

Інші три - «Балада про Біла та Моніку», «Особливості перевезення внутрішніх органів» і «Металіст» лише для білих – не такі класні, як вище згадані, але загалом доволі непогані. Тим не менше, прочитати все це діло треба обов’язково, тому що Жадан просто неперевершений.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 5
Авторський стиль 5
Сюжет 4+
Загальна оцінка 5
Резюме здорово написно
Чи варто читати так

Читайте також:

"Записки українського Самашедшого"
"Московіада"
"Я, Побєда і Берлін"


26.04.2015 | 1532 | (0)


(Top-10)
˳