Повість “Я, Побєда і Берлін” (Ja, Pobeda i Berlin)

Про книгу
Рік: 2006.
Країна: Україна.
Кількість сторінок: 223 ст.

Автор: Скрябін Кузьма (Андрій Кузьменко).
Видавництво: Фоліо.
Місце видання: Харків.

Жанр: повість.
Мова: українська.

Моя оцінка: 4/5.

Сюжет

Початок 90-х років. Події розгортаються в Західній Україні, в атмосфері клітчатих сумок, які постійно перетинали українсько-польський кордон. Молодий Кузьма позичає в своєї сусідки Ориськи двісті баксів і купує в одного львівського художника стару покоцану “Побєду”.

Ну що тут говорити — колимага, звичайно, ще та: нижні краї тачки ніби були обгризені крокодилом і з'їджені іржею. Щоб її завести, потрібно вставити корбу в спеціальну дзюру в решітці спереду і зайнятися з машиною повільним і гнітючим сексом. Правда, салон і мотор в “Побєди” був у суперстані, що безмежно тішило Кузьму.

Після тест-драйву львівськими вуличками, Андрій вирішив показати свою машину мамі: “Ма, крутєйша машина, я всьо провірив, давай покатаю”. Мама, м'яко кажучи, була не в захваті від такої покупки. І її можна зрозуміти, адже рік тому Андрій поїхав з татом купувати першу машину, на яку сім'я збирала гроші все життя. Юний Кузьменко підговорив батька купити стару “Волгу”, в якої по дорозі від Тернополя до Новоєврейська повідпадали всі життєво важливі деталі, полетіли гальма і проломилася гнила підлога.

Однак, “Побєду” все-таки прийняли в сім'ю, бо жити особливо не було на що, і вона виявилася спроможною возити всіх до Польщі торгувати всілякими чудами світу.

Але Андрій чекав якоїсь Великої Справи. Його друг Бард відкривав візи в Бундес. Він нарив якийсь канал і їздив туди ледве не щотижня. Ну і тут Бард якось запропонував Кузьмі поїхати до Німеччини, тим більше коли в Кузьми з'явилася така бомбова тачіла. Але спочатку треба було затаритись: хлопаки домовились, що мають забрати старі манекени в Бучачі (Тернопільська область), де папік Барда був завучем і рішав в Бучачі практично все.

Рецензія

Повість "Я, Побєда і Берлін" — істинна цінність для всіх шанувальників творчості "Скрябіна", бо розповідає про божевільну і бурхливу молодість Андрія і його друзяків. Написана вона цілком і повністю в стилі Кузьми — всім добре знайомого пофігіста, добряка, рефлексивного і прикольного чувака - в автентичному галицькому, або західно-українському дусі. Також з використанням подекуди абсурдних діалогів, всіляких кумедних слів, інколи русизмів і т.д. В цьому і є весь Кузьма.

Мова доволі проста, зате колоритно, яскраво, легко, іронічно, весело і дуже смішно. Книга дарує багато позитиву і гарних емоцій.

Зрозуміло, що це не літературний шедевр, а просто жменька приємних спогадів, шматочок життя — те, що Андрій бачив і пережив на власні очі, можливо саме тому книгу читати стає ще приємніше.

Купівля “Побєди”, поїздка в Бучач за манекенами, перетин українсько-польського кордону і подальші пригоди, шикарні розмови з недалекими поляками, з бундесами, план по “взяттю Берліна”, зустріч з Томасом, продаж “Побєди”, конфлікт з турками, мандрівка назад додому — все це читається практично на одному подиху.

До збірки також увійшла ще одна повість, яка називається «Місто, в якому не ходять гроші». Сюжет там приблизно такий.

Головна героїна Аліса випадково потрапляє в якусь закриту зону, дуже дивне місто-гетто, відгороджене від зовнішнього світу колючим дротом, з якого вибратися назад практично неможливо. Воно знаходиться на території післяаварійної атомної станції, на шляху одного-єдиного поїзда, який проїжджає сюдою два рази на рік, коли переводять стрілки годинника. Тут люди змінюють колір шкіри, в місті немає грошей, майже немає роботи, тут відсутня злочинність, над людьми ставлять якісь експерименти, повсюди поліція, яка за всім стежить і т.д. Заправляють цим концтабором троє потомків людей, які все це вигадали. Їхні предки служили в органах за Радянського Союзу і т.д. і т.п.

Ця повість, при всій моїй повазі до Кузьми, - повний відстій. Таке враження, що писалася вона або з конкретного бодуна, або в стані алкогольної інтоксикації. Такі вже ідіотизми там відбуваються.. Ну і стиль написання - вся ця бидлокультурка і бидлосуржик, мат-перемат, пошлі жарти нижче пояса — я такого хронічно не переношу (певно щось гормональне), і в мене воно викликало лише огиду. Тому категорично не сподобалося. І читати її не порекомендую. А от «Я, «Побєду» і Берлін» - цілком можна прочитати. Тому що стьобно, весело, прикольно, дуже щиро і від душі.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 4
Авторський стиль 4
Сюжетна лінія 4
Загальна оцінка 4
Резюме забавно
Чи варто читати цілком можна

Лінки по темі:

"Я, Побєда і Берлін" на сайті "Гуртом"
Кузьма Скрябін - "Я, Побєда і Берлін" (аудіокнига) на Youtube

Читайте також:

"Записки українського Самашедшого"
"Московіада"
"Я, Побєда і Берлін"
"Гімн демократичної молоді"


24.03.2015 | 695 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Автори
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2019