Соціальна псевдоагітка “Несподівана вакансія” (The Casual Vacancy)

Про книгу
Рік: 2012.
Країна: Велика Британія.
Кількість сторінок: 512 с.

Автор: Джоан Роулінг.
Видавництво: Little, Brown and Company.
Публікація: А-ба-ба-га-ла-ма-га.

Жанр: соціальна псевдоагітка.
Мова: англійська, російська, українська.

Рейтинг на Goodreads: 3/5.
Моя оцінка: 2/5.

Вступ

Джоан Роулінг, як відомо, стала всесвітньо популярною завдяки своїй серії романів про "Гаррі Поттера". Романи були перекладені 67-ма мовами світу, в тому числі і українською, мали шалений успіх серед шанувальників, швидко стали бестселерами, отримали багато престижних нагород, номінацій і т.д.

Такий успіх хтось пояснював беззаперечним талантом Роулінг як великої домохазяйки письменниці, а хтось взагалі тлумачив це тим, що Роулінг - справжнісінька відьма, в чому я, чесно кажучи, ніколи не сумнівався.

Однак, давайте ближче до теми. Перед нами нова книга Джоан Ролінг “Несподівана Вакансія” - перший роман письменниці, написаний після “Гаррі Поттера”, який націлений виключно на дорослу аудиторію. Але перш ніж говорити про саму книгу, давайте спочатку трішки про сюжет.

Сюжет

"Випадкова вакансія" розповідає нам історію невеличкого міста Пегфорд, яке розташоване в західній Англії. Пегфорд — ошатне і затишне містечко зі спокійним, неквапливим життям.

Спокій мешканців порушує лише район Філдс, який колись був приєднаний до території Пегфорда і тепер доставляє цілу купу проблем. Філдс - це мікрорайон, який населений наркоманами, повіями, нижчими прошарками населення. В міській раді Пегфорда йде непроста боротьба між тими, хто хотів би сплавити Філдс сусідньому місту Ярвілу, і тими, хто хоче зберегти вплив Пегфорда на нього.

Книга починається зі смерті члена міської ради Баррі Фербразера. Баррі виступав за те, щоб Філдс залишився під протекторатом Пегфорда. У зв'язку із раптовою смертю Баррі від аневризми з'являється “несподівана вакансія” - вільне місце до місцевої ради. Тому оголошуються нові вибори. На це місце претендують Майлз Моллісон, Колін Вол і Саймон Прайс. Боротьба за владу серед основних кандидатів охоплює їхні сім'ї, а також, на перший погляд, зовсім сторонніх людей.

Рецензія

Мені мої друзі і знайомі страшенно вихвалювали “Гаррі Поттера”, до якого я ставлюся досить скептично. Романів я не читав, а от хвилин двадцять-тридцять першого фільму я, все-таки, витримав, більше не зміг. В сюжеті я приблизно орієнтуюся (друзі довели до відома), проте, ані читати, ані дивитися все це діло в мене немає ніякого бажання. І наврдячи воно коли-небудь з'явиться. Але це вже інша тема для розмови.

Однак, мені захотілося прочитати щось з Роулінг. Хоча б для того, щоб скласти свою думку про неї і про її письменницький талант. Прочитав я цю “Несподівану вакансію”.

Книга мені абсолютно не сподобалась. З ряду причин. Серед основних я виділяю такі:

1. Затягнутість книги.
Обсяг книги, як на мене, можна було б на чверть скоротити. Це як мінімум. Окрім того, що “Вакансія” затягнута, вона ще й безкінечно нудна. Мені коштувало чималих зусиль, щоб дочитати її до кінця.

2. Претензійність.
Безліч персонажів, спроба всеосяжно охопити і описати всіх і кожного, “масштабність” оповіді, “шокуючі” елементи - нецензурна лексика, проблемні підлітки, секс, наркотики, всілякі збочення, нетрі, бідність і т.д.
Роулінг замахнулася на щось “велике”, а вийшов повний пшик. Якщо говорити футбольною термінологією: замах на рубль - удар на копійку.

3. Неправдоподібність.
Один із головних недоліків книги — її абсолютна неправдоподібність. Ну таке вже все похмуре, таке безнадійне, таке песимістичне — жах один! Щось конкретно прогнило в Британському Королівстві. Дивіться самі.

У Пегфорді всі нещасні. Дорослі обманюють, крадуть, заздрять, зневажають один одного, батьки б'ють своїх жінок, дітей, а жінки, в свою чергу, мріють про секс з поп-зірками біберівського віку, діти ріжуть собі руки лезом, курять траву, стають жертвами сексуальних домагань і т.д. Страждають усі: і дорослі, і малі. Навколо них — ані розваг, ані амбіцій, ані світлих мрій. І це де? У Великобританії? Щось я мало в таке вірю, точніше — не вірю взагалі.

А Філдс візьміть. Мікрорайон, який населений одними наркоманами, біднотою, повіями з прокуреними до жовтизни бородами. За дітьми тут ніхто не доглядає, не змінює їм підгузки, підлітки втрачають цноту в дванадцять років. Схоже, що тут навіть немає поліції.. Зрозуміло, що все це вигадано, що авторка хотіла цим самим привернути увагу до соціальних і моральних проблем, які, можливо, існують у Британії. Але це має хоча б трішки скидатися на правду.

І взагалі: для чого Роулінг написала цю книжку? Для чого вона виливає весь цей бруд на читача? Що вона хотіла нею сказати? Що в Британії є злочинність, наркоманія, проституція, що діти там не хочуть вчитися, а замість цього мріють тільки про те, як би це з кимось перепихнутися, чи травички покурити? Так такі проблеми скрізь є. Теж мені новина.

Більше того, я вважаю, що це просто жалюгідна спроба спекуляції на тему наркотиків, самогубства, проституції, споконвічної теми “конфлікту батьків і дітей”, ненависті до себе, до оточення, до світу загалом. Відправити б цю Роулінг у февели “міста бога” на підвищення кваліфікації, хай би подивилася, як там діти живуть.

4. Відверто поганий і абсолютно висмоктаний із пальця сюжет.
З цим теж все дуже і дуже погано. Ні ідеї, ні інтриги, ні задумки. Абсолютно все одно, хто виграє ці бісові вибори, абсолютно все рівно закриють, чи не закриють клініку «Белчепел», конкретно пофіг напише нове повідомлення-викриття Привид_Баррі_Фербразера, чи не напише і т.д. Думаєш тільки про одне — господи, ну коли ж воно все закінчиться.

Лише під сам кінець книги з'являється невеличка “інтрижка” з цим Роббі і Крістал. Але, якщо чесно, там із самого початку було зрозуміло, що в цій сімейці не буде толку, що там щось недобре рано чи пізно та й трапиться.

Нудно, затягнуто, неправдоподібно, нецікаво, претензійно, огидно. Не буду повторюватися. А всі спроби авторки чимось “шокувати” особисто в мене викликали лише недорозуміння.

5. Невдало прописані персонажі.
Читаючи будь-яку книжку, ви так чи інакше вболіваєте за якогось персонажа, комусь симпатизуєте, комусь співчуваєте і т.д. У “Несподіваній вакансії” Роулінг немає жодного такого персонажа. Судіть самі.

Ховард Моллісон — голова місцевої ради, власник гастроному, ожирілий і обмежений мужлан, який взагалі нічого не сприймає за межами свого улюбленого Пегфорда. Крім того, займається ще й всілякими непристойностями з Морін — напарницею по роботі.

Саманта Моллісон - дружина Майлза, власниця магазину бюстгальтерів. Втрачає інтерес до свого чоловіка, мріє про секс із підлітком з якогось молодіжного гурту, а на дні народженні у свого свекра взагалі лізе цілуватися з Ендрю, якому шістнадцять років.

Стюарт Вол (прозваний Жирко) — чудесний хлопчик, ймовірний плід інцесту. Він - прийомний син Тесси й Коліна Волів, найкращий друг Ендрю, який постійно відпускає свої ідіотські жарти і насмішки в сторону Суквіндер, трахається з мочалкою Крістал Відон, публікує на форумі провокативні повідомлення під іменем «Привид_Баррі_Фербразера», щоб в такий спосіб допекти і всіляко принизити свого прийомного батька — Коліна (Каббі).

Саймон Прайс - чоловік Рут Прайс, батько Ендрю. Ще той тиран: жорстокий, психічно неврівноважений, б'є свою дружину, сина Ендрю.

Ендрю Прайс, в свою чергу, люто ненавидить Саймона, а також зневажає матір за те, що вона його всіляко підтримує і, на думку Ендрю, просто прогнулася під нього.

Суквіндер Джаванда — об'єкт знущань Жирка. Вважає себе потворною, некрасивою, нещасною і приниженою, ріже руки лезом і думає про самогубство.

Я вже мовчу про веселу сімейку Уідон.

Ну і так далі. Всіх персонажів, звичайно, перераховувати не буду, бо їх там дуже і дуже багато. Зрозуміло, що будь-яка людина — не ангелочок, але виходить так, що у Роулінг практично всі персонажі викликають якусь апатію, огиду, неприємне враження.

Лише один Баррі Фербразер мені сподобався. Баррі був природнім, був собою, його всі любили. Душа компанії, веселий, люб'язний, доброзичливий, дотепний. Він у житті досягнув все самотужки, пройшовши важкий шлях від бідності до багатства. Він відчував життя, був тонкою натурою, співчував бідним і знедоленим, намагався їм допомогти. Найкраще ставився до Крістал Уідон, вірив у неї. Багато хто хотів бути схожим на Баррі, багато хто хотів продовжити його добрі і благі наміри, але ніхто навіть близько не наблизився до його рівня. Читаючи “Вакансію”, не раз ловив себе на думці, що Баррі — найяскравіший персонаж, шкода, що помер з перших же сторінок.

Після цього книжку можна було б взагалі не читати. Чому? Тому що після його смерті нічого доброго не буде. Не буде там жодного героя, в якого хотілося б повірити і за якого хотілося б вболівати, чи співпереживати. Що за герої такі, Джоан в твою Роулінг?

6. Поганий стиль написання.У відгуках до книги часто пишуть, що однією із її сильних сторін є стиль написання: відмінна мова, хороші діалоги. Як на мене, то це повна нісенітниця. Мало того, що “Вакансія” - нудятина несусвітня, так вона ще й написано паршиво. А треба сказати, що авторський стиль міг би врятувати подібний сюжет. На жаль, і цього не сталося.

Частенько авторка не цурається похвалитися своєю комп'ютерною “обізнаністю”: форуми-шморуми, бекспейси-шмекспейси, всілякі SQL-ін'єкції. Напевно ходила на комп'ютерні курси, або ж вивчала комп'ютерну грамоту онлайн, як це часто роблять домохазяйки на зразок Роулінг.

Висновки

Коротко підведу підсумок. Мені в цій книзі анічогісінько не сподобалося: ані сюжет, ані персонажі (за винятком одного-єдиного Баррі), ані стиль написання, ані розв'язка.

Чи можна було б, в даному випадку, щось змінити на краще? Теоретично — можна. Приблизно на четверть скоротити обсяг, краще прописати персонажів (нехай, навіть, їх було б удвічі менше), викинути “шокуючі” елементи і зосередитися на реальних проблемах, зробити книжку більш цілісною і збалансованою, додати якісь позитивні моменти в житті мешканців Пегфорда і Філдса, розбавити книжку хорошим гумором, а не пошлими жартами, змішаними з молодіжним сленгом, як це зробила Роулінг.... Починаєш перераховувати і розумієш, що змінювати потрібно ледве не все.. Виходить як у Гоголя: “Если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича...”

Я хотів щось прочитати з Роулінг, щоб скласти свою думку про її “письменницький талант”. Прочитав. Судячи з цього, можу сказати, що її “Несподівана вакансія” - просто дешева підробка. Однак, це моя особиста думка, і я її нікому не нав'язую.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 3-
Авторський стиль 2
Сюжетна лінія 1
Загальна оцінка 2
Резюме нудна і претензійна підробка
Чи варто читати ні

Лінки по темі:

Ця книга на Amazon
Ця книга на Goodreads


09.08.2014 | 260 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Автори
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2018