“Людина в пошуках справжнього сенсу” (Man's Search for Meaning)

Рік: 1959.
Країна: Відень.
Жанр: автобіографія, психологія.

Мова: англійська, українська.
Кількість сторінок: 160.
Автор: Віктор Франкл.

Місце видання: Харків.
Видавництво: «Клуб Сімейного Дозвілля».
Рік видання: 2016.
Автор перекладу: Олена Замойська.

Моя оцінка: 5/5.

***

В огляді Бібліотеки Конгресу 1991 року було запропоновано скласти список книг для читачів, що змінюють життя. “Людина в пошуку сенсу” Віктора Франкла увійшла до першої десятки найвпливовіших книг у США. На момент смерті автора (1997 рік) було продано понад 15 мільйонів копій, книгу переклали 24-ма мовами світу.

Замітки для своєї майбутньої книги Франкл писав на клаптиках паперу в концтаборі потаємно від інших. Остаточний варіант книги був написаний вже через декілька місяців після звільнення Франкла в 1945 році, а друком книга вийшла в 1946 році у Відні під назвою «Скажи життю -Так».

За великим рахунком, цю книгу мають обов'язково прочитати не тільки студенти психології, але й кожен із вас. Тому що “Людина в пошуках справжнього сенсу” - це справді дуже сильна і вражаюча книга, яка може серйозно вплинути на ваш світогляд. Незалежно від віку. Чому саме? От про це і поговоримо. Думаю, після ознайомлення, ви все самі зрозумієте.

***

Під час Голокосту Віктор Франкл три роки перебував у полоні в концтаборах Освенцім і Дахау. На момент його арешту нацистами в 1942 році він працював психологом у Відні (Австрія). Практично всі його рідні (батько, мати, дружина, брат) загинули в таборах. Тому одним із основних аспектів книги Франкла є тема виживання.

Умови виживання в концентраційних таборах були надскладними. Кожен працівник у таборі отримував щоденно 300 грамів хліба (на практиці було ще менше) і 0,8 літра рідкого супу. Пайки були маленькими, їжа низької калорійності, а фізична праця надзвичайно важкою. Постійне перебування на холоді, поганий одяг і харчування — все це належним чином позначалося на здоров'ї ув'язнених: як на фізичному, так і на духовному.

Коли щезли останні шари підшкірного жиру й ми уподібнилися до скелетів, обтягнутих шкірою й лахміттям, то помітили, що наші тіла починають пожирати себе. Організм почав перетравлювати власний протеїн, і м'язи зникли. Залишилося тіло, яке не мало сили опиратися.

Попри всю вимушену фізичну та духовну примітивність життя в концентраційному таборі духовне життя могло бути глибшим. Уразливі люди, які звикли до багатого інтелектуального життя, могли відчувати сильний біль (вони часто були тендітної статури), але їхнє внутрішнє життя не страждало так сильно. Вони були спроможні рятуватися від навколишнього жахіття в багатому внутрішньому житті й духовній свободі. Тільки таким чином можна пояснити явний парадокс: деякі слабкіші в’язні часто виживали в таборі краще, ніж міцні люди.

Незважаючи на те, що Франкл спостерігав і пережив весь цей жах на собі, пошуки сенсу життя людини тут менше сфокусовані на деталях свого власного досвіду. Тому що згадувати про це дуже боляче і непросто. В книжці більше розповідається про те, як режим нацистського правління навчив його виживати і витримати все до кінця.

..любов — це остаточна й найвища мета, до якої повинна прагнути людина. І тоді я усвідомив найвеличнішу таємницю, якою діляться поезія, мислення і віра: порятунок людини відбувається через любов і в любові.

У першій половині книги автор намагається відповісти на одне запитання: «Як повсякденне життя в концентраційному таборі відбилося на світосприйнятті кожного ув'язненого?» Франкл наводить приклади в'язнів, які знайшли в собі сміливість і волю жити навіть у жорстоких умовах.

Активізація внутрішнього життя допомагала в’язню знайти схованку від порожнечі, спустошення і духовної бідності його існування, дозволяючи утекти в минуле.

Вижити — ось яким було головне завдання. Звичайно, сенс потрібно було знаходити у всьому. Навіть у стражданнях. Але як говорив Ніцше: “Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як”.

Тому той, хто не знаходив відповіді на це запитання, гинув. Для нього спочатку наставала смерть духовна, а за нею тілесна.

У другій половині книги, Франкл деталізує свою терапевтичну філософію. Ще в 20-х рр. в своїй практиці Франкл почав відкривати психотерапію духовно-філософським вимірам людського досвіду. Протягом цього ж часу психоаналітична школа Зигмунда Фрейда мала домінуючий вплив у всій Європі. Підхід Фрейда не приймав до уваги духовні та філософські елементи людського досвіду - саме їх Франкл вважав наріжним каменем своєї школи.

Франкл ввів новий термін для визначення власного підходу - це логотерапія (з грецької logos — слово і therapeia — турбота, лікування). Метою логотерапії було зосередитись на пошуках сенсу людського існування і реалізації сенсу життя. Цей метод пізніше назвуть Третьою віденською школою психотерапії, а роботи Франкла стануть в один ряд з працями Фройда, Адлера і Юнга.

Логотерапія розходиться з психоаналізом, розглядаючи людину як істоту, головне завдання якої полягає в наповненні життя сенсом і реалізації цінностей, а не в примітивному задоволенні прагнень та інстинктів, або ж у простому примиренні суперечливих претензій «Воно», «Я» і «Над-Я», або ж в адаптації та пристосуванні до суспільства й оточення.

Логотерапія покликана полегшити пошуки життєвого сенсу пацієнту. Позаяк логотерапія допомагає усвідомити прихований logos існування людини, це аналітичний процес. У цьому сенсі логотерапія нагадує психоаналіз. Однак вона не обмежується інстинктивними явищами підсвідомості, вона до того ж дбає про духовні реалії, як-от наповнення існування потенційним сенсом, а також волю до сенсу.

Під час своїх сеансів доктор Еміль Франкл часто запитував пацієнтів, що страждали від численних порушень: "Чому ви не скоїли самогубство". В такий спосіб йому вдавалося зрозуміти, з яких причин людина тримається за життя. Через любов, спогади, відчуття обов'язку перед кимось і тому подібне.

Наприкінці автор ще цікаво висловлюється з приводу щастя.

“Щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина автоматично стає щасливою. Як бачимо, людське буття – не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього, у тому числі – у реалізації потенційного сенсу, притаманного кожній наявній ситуації.

Це як у випадку зі сміхом. Перш, ніж когось розсмішити, ви повинні дати йому привід реготати. Наприклад, розповісти анекдот. Неможливо викликати сміх, переконуючи людину в його необхідності або наказуючи розсміятись. Точно так само зі щастям. Спочатку треба сказати “cheese”, щоб побачити посмішку на обличчі людини.

Загалом, в другій частині книги Франкл приділяє порівняно мало часу на обговорення того, як інтегрувати логотерапію в звичайну психотерапевтичну практику. Тут вже його теорія зустрічається з деякими обмеженнями.

Тим не менше, це вже чисто наукові нюанси. Звичайним читачам (таким як я) вони не дуже то й потрібні. А от особливості життя в концентраційному таборі, жага і воля до життя в найжорстокіших умовах — це, звичайно, сильні речі. Є над чим задуматись.

Це вам не проблеми із серії “в який ресторан піти”, чи “який фільм подивитися”. В книзі піднімаються фундаментальні питання: сенс людського існування, насильство, жорстокість, виживання і тому подібне.

Так що наполегливо рекомендую “Людину в пошуках справжнього сенсу” всім без винятку. Я вважаю, що це дійсно та книга, яку обов'язково варто прочитати.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 5
Авторський стиль 5
Сюжет 5
Загальна оцінка 5
Резюме сильна книга
Чи варто читати обов'язково

Лінки по темі:

Ця книга на Goodreads Ця книга на Amazon Ця книга на cайті Гуртом

Читайте також:

"Володар мух" "Квіти для Елджернона" "Коли подих стає повітрям"


10.07.2017 | 2862 | (0)


(Top-10)
˳