Роман “Вбити пересмішника” (To Kill a Mockingbird)

Про книгу
Рік: 1960.
Країна: США.
Жанр: роман.

Мова: англійська, українська.
Кількість сторінок: 272.
Автор: Харпер Лі.

Місце видання: Київ.
Видавництво: «Молодь».
Рік видання: 1975.
Автор перекладу: Михайло Харенко.

Моя оцінка: 5/5.

“Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх вбити пересмішника”.
Уривок з роману

Сюжет

Середина 30-х років минулого століття, на дворі стоїть Велика Депресії, яка стосується всіх і кожного. Люди живуть бідно.

Джин-Луїза Фінч на прізвисько “Всевидько” живе разом з батьком-адвокатом Аттікусом Фінчем і старшим братом Джемом в маленькому містечку Мейкомб, штата Алабама, що на півдні США. Їхня мама давно померла, а в гості до Всевидька і Джема влітку приїжджає їхній друг Ділл.

Звичайно, для дітей в такому юному віці найголовніше - це різні ігри і забави, які дітвора сама ж вигадує, щоб якось розвеселитись. Крізь призму головної героїні ми бачимо світ Мейкомба і його жителів — дуже різних і геть дивних людей. Таких, приміром, як Страхолюд Редлі, який ніколи не виходить з дому і взагалі нікому не показується на очі.

Рецензія

«Вбити пересмішника» - залізобетонна класика американської літератури, а за різними рейтингами - одна з найкращих книг 20-го століття. Харпер Лі отримала за цю кингу престижну в галузі літератури Пулітцерівську премію. В Голлівуді був поставлений однойменний фільм з Грегорі Пеком в головній ролі, який отримав чотири “Оскари”.

Для Харпер Лі цей роман багато в чому автобіографічний. В головній героїні впізнається сама авторка, Фінч — прізвище батька письменниці, а прототипом друга Ділла послужив реальний Трумен Капоте, з яким Харпер Лі познайомилася ще в дитинстві.

На життя дорослих ми дивимось очима дитини: оповідь в романі ведеться від імені семилітньої дівчинки Джин-Луїзи Фінч на прізвисько “Всевидько”, яку ума-розуму навчає батько Аттікус Фінч.

Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима... Поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній”.

Але центральна сюжетна лінія — це, безумовно, судова справа щодо звинувачень негра Тома Робінса в зґвалтуванні білої жінки Мейєли Юел. Аттікус Фінч, як адвокат з великим досвідом, вирішив захищати «негра». Ця справа викликала серйозний резонанс в спокійному і розміреному житті мешканців Мейкомба, навколо якої починають відбуватися всі інші події.

На цю сюжетну лінію по-черзі нанизуються різні психологічні аспекти. Спочатку Джин-Луїза починає розуміти, що світ довкола неї не такий казковий, як їй здається. Доброчесні сусіди, лицемірні дамочки, які вдають із себе леді, а також шкільні друзі не вписуються у визначення “хороших людей”, а Страхолюд Редлі, якого спочатку діти уявляли виродком, насправді виявився доброю людиною з непростою долею. Словом, все, як в реальному житті: коли починаєш дорослішати, уявлення про людей кардинально змінюється.

В романі також чудово показані елементи буденного провінційного життя. Розповіді про минуле Аттікуса, про рідкісний снігопад в Мейкомбі, походеньки Джин Луїзи і Джема до дерева за цікавими знахідками, читання книги для старенької Місіс Дюбоз і так далі.

Ну і окрім того, авторка зачіпає питання расової дискримінації, апелює до совісті жителів Мейкомба, звинувачуючи їх в упередженості і лицемірстві. Дуже показовий в цьому плані епізод з вчителькою міс Гейтс:

Я чула, як міс Гейтс сказала — пора їх провчити (негрів), зовсім розперезалися, скоро, чого доброго, захочуть одружуватись з білими. Як же так можна, Джем, вона ненавидить Гітлера, а сама погано думає про своїх людей..

Стиль написання роману — просто чудовий. Незважаючи на сумні нотки і трагічні події, книга наповнена теплом, добротою, хорошим гумором і людськістю. Словом, написано душевно і з любов'ю.

Що цікаво, після публікації цієї книги Харпер Лі більше нічого в своєму житті не написала. Ходили чутки, що письменниця працювала ще над якимось романом, але згодом зрозуміла, що не зможе себе повторити (не кажучи вже - перевершити), тому закинула цю затію. З одного боку, звичайно, дуже сумно, але з іншого, це значно краще, аніж штампувати абсолютно прохідні романи. Тому в пам'яті всіх читачів Харпер Лі назавжди залишиться автором єдиного самобутнього і оригінального роману під назвою “Вбити пересмішника”, за що ми їй безмежно вдячні.

Цю книгу я б рекомендував прочитати абсолютно всім.

P.S. Все-таки, написала. Роман називається "Іди, вартового постав". Він нещодавно з'явився в продажі. Що цікаво, "Вбити пересмішника" був написаний пізніше, ніж його продовження "Іди, вартового постав". Обов'язково ознайомлюсь і напишу про враження.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 5
Авторський стиль 5
Сюжет 5
Загальна оцінка 5
Резюме прекрасна книга
Чи варто читати обов'язково

Лінки по темі:

Ця книга на Goodreads
Ця книга на Amazon
Ця книга на cайті Гуртом

Читайте також:

"Володар мух"
"Квіти для Елджернона"
"Норвезький ліс"
"Над прірвою у житі"


29.09.2016 | 198 | Коментарі (6)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Автори
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2017