“Світ ловив мене, але не впіймав”.
Одна відома фраза
Сюжет
Холден Колфілд - 17-річний підліток, якого тільки-но виключили з престижної школи в Пенсі через неуспішність. Протягом декількох днів головний герой проводить весь свій час блукаючи вулицями Нью-Йорка, зустрічається зі знайомими, чи просто з пересічними людьми.
Холден намагається зв'язатися з давньою подругою Саллі Хейнс, щоб запросити її на п'єсу, каналією Джейн Галлахер, з якою у нього пов'язані теплі спогади.
Але найдужче він хоче зустрітися зі своєю маленькою сестрою Фібі, оскільки, по-перше, вона дуже кумедна і забавна, не те, що інші пройдисвіти, а по-друге, страх як його любить.
Рецензія
“Над прірвою у житі” (або “Ловець у житі”) - найвідоміший роман Селінджера, який приніс йому світову славу. Книга стала культовою серед молоді, символом епохи, а журнал Ньюсвік в своєму рейтингу поставив “The Catcher in the Rye” на 15 місце серед найкращих книг усіх часів.
Сюжет тут як такий досить умовний. Він, в основному, побудований навколо скитань по місту головного героя, його роздумів, діалогів, рефлексій, зустрічей з різними людьми. Крізь призму уявлень молодого Колфілда перед нами постає своєрідна картина світу.
Колфілда виганяють з престижної школи через неуспішність. Не те, щоб хлопець був зовсім нетямущий, ні, навпаки, він досить розумний і з легкістю міг би навчатися далі, але йому не подобається сам дух школи — пафосний і лицемірний. "Кругом одна фальш і показуха. І пройдисвіт на пройдисвітові", як сказано в романі.
Це при тому, що він і сам мало чим відрізняється від інших, а це його гнітить ще більше. Холден не може нічого змінити, тому єдине, що в його силах - виявляти свій протест проти дійсності. На словах, звичайно. На ділах він боягуз, сам зізнається.
В цьому і ховається причина його бід - прогулів, постійної брехні (як перед людьми, так і перед собою), презирства, невизнання суспільних норм і правил. Інколи все це скочується до банальних істерик і метань в крайності. Воно, в принципі, нічого нового. Більшість підлітків переживає подібний стан в юному віці, коли весь світ здається ворожим.
Тут тобі і дух бунтарства, і зречення авторитетів, і нігілізм, прямо-таки в дусі “Бійцівського клубу”.
У Холдена немає ніяких цінностей, він не знає, ким би хотів стати, і що хотів би робити в цьому житті. У нього є тільки нечіткі і не дуже зрозумілі навіть для нього самого уявлення про те, як все має бути. Яскравий приклад - мрія про те, чим він міг би займатися.
Розумієш, я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля — кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола - жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі.
Тільки-от фішка в тому, що над прірвою висить сам головний герой, а не якісь там діти, як Холден собі уявляє. Тому він і не знає, що з усім цим робити, куди податися.
Червоною ниткою в книзі, на мій погляд, проходить одна важлива думка. Для того, щоб змінити світ задля якоїсь ідеї, треба спочатку змінити самого себе. Або хоча б подорослішати. Для початку. Один давній друг Холдена - той, який завів собі китаяночку, так йому і говорив - Grow up, чуваче, трясця твоїй матері.
Ну і ще з приводу зрілості в романі здорово сказано:
Незрілій людині властиво те, що вона прагне благородно вмерти за свою справу, а зрілій - що вона прагне покірно жити задля своєї справи".
Чим чіпляє “Ловець у житті”? Насамперед, своєю щирістю і простотою. Протягом всієї книги Селінджер стає наче твоїм давнім другом, з яким ти сто років не бачився, і якому є про що тобі розповісти.
В усіх цих міні-історіях спливає чимало цікавих речей, дрібних нюансів, сказаних, начебто, поміж іншим, але, насправді, це і є ті щасливі моменти життя, які завжди, чомусь, залишаються поза кадром. Непоміченими. Лише згодом, коли спогади виринають у твоїй голові, ти починаєш їх смакувати і цінувати.
Тобі завжди не вистачатиме таких маленьких радощів життя — походеньок, посиденьок, безглуздих душевних розмов, випадкових зустрічей, твоїх друзів, людей, з якими ти, можливо, вже ніколи й не зустрінешся і так далі.
Словом, мені сподобалось, як написаний “Ловець у житі”. Дуже здорово. Шкода тільки, що сторінок в книзі замало. Із задоволенням читав би ще, слово честі.
***
| Оцінки за п'ятибальною шкалою |
| Читабельність |
5 |
| Авторський стиль |
5 |
| Сюжет |
5 |
| Загальна оцінка |
5 |
| Резюме |
здорово |
| Чи варто читати |
так |
Лінки по темі:
Ця книга на Goodreads
Ця книга на Amazon
Ця книга на cайті Гуртом
Читайте також:
"Нестерпна легкість буття"
"Володар мух
"Квіти для Елджернона"
"Московіада"
