Роман «Солодка Даруся» (Solodka Darusya)

Рік: 2005.
Країна: Україна.
Жанр: роман, повість.

Мова: українська (перекладено російською).
Кількість сторінок: 176.
Автор: Марія Матіос.

Місце видання: Львів.
Видавництво: "Піраміда".

Моя оцінка: 5/5.

“Жоден сатана не має такої сили,
як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти”.

Сюжет

Приблизно 70-ті роки XX століття. Перед нами глухе гірське село Черемошне, що на Буковині. В центрі оповіді Даруся. Всі люди в селі вважають її дурною, німою і називають “солодкою Дарусею”. У селі пам'ятають, що колись ще мала дівчинка розповіла підступному енкаведистові за півники-льодяники, як її батько — колгоспний заготівельник — добровільно віддав бійцям УПА всі запаси молочних продуктів - масло, бринзу, сир, сметану. Але тоді вона була ще маленькою дитиною: хіба вона могла знати, що це приведе до біди?

Тепер Даруся щиро кається у своєму гріхові. Вона має напади дикого головного болю, який знищує її. Даруся рятує себе, як може. Коли водою, коли землею, коли травами. Бо понад усе їй хочеться жити на цьому світі, такому веселому, такому кольоровому і запашному.

Але чому вона дурна, коли все розуміє, знає, що і як називається, який сьогодні день, знає, скільки в селі людей народилося, а скільки померло. З курми вона говорить краще, аніж з людьми. Дерева її розуміють, пси не займають, а люди — ні. Не можуть люди залишити Дарусю на саму себе. Вони в селі собі думають, що Даруся не розуміє, що, аби не казати дурна, вони їй кажуть солодка.

А проте не знають того, що вона, можливо, розумніша за інших, і розмовляти вміє, просто ні до чого це їй. Слова можуть робити шкоду. Та й не потрібні їй ті розмови, і сказати нічого, все в минулому залишилось, в тих часах, коли татко називав ії солодкою, найгарнішою, коли голова не боліла, коли чорний смуток не находив грозовою хмарою.

Рецензія

“Солодка Даруся”, або «Драма на три життя» - один із найвідоміших і найпопулярніших романів Марії Матіос. Я книжкою ще більше зацікавився, коли дізнався, що її має екранізувати учень Анджея Вайди зі Львова Олександр Денисенко, який в Польщі здобув освіту режисера художніх фільмів. Також анонсувалося, що в «Солодкої Дарусі» буде серйозна офіційна державна підтримка, в тому числі з боку президента України Петра Порошенка, Фонду братів Кличко і міністра культури України.

Ну прочитав я “Солодку Дарусю”. Книжка мені сподобалася. Дуже реалістична, жива, справжня і емоційно сильна. Такий собі “зріз життя” про гірку долю Дарусі, прозваною в народі “солодкою”. Всі події відбуваються в глухому гуцульському селі Черемошне в довоєнний і післявоєнний період окупації Західної України радянськими військами. Все починається дуже спокійно, але події поступово нагнітаються, наче пружина, а в кінці драматизм і напруження набувають свого апогею.

Книга наповнена дуже живими і натуральними персонажами, а також яскравими описами побуту і звичаїв гуцулів. Плюс, особливого колориту додає мова (діалектизми, говірки), якою розмовляють головні герої твору.

До речі, початкова назва роману — «Трояка ружа». Образ троякої ружі - полісемантичний, тобто багатозначний. А в українському фольклорі троянда — це ружа. Ось якого забарвлення надає ружі Матіос у своєму творі:

“Життя — то трояка ружа.. ти думаєш, що ружа ружевий колір має. А вона ні. На то вона трояка ся називає. Так і життя. То чорне тобі покажеться, то жовте, там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш однієї, а воно тобі показує другу.

Що цікаво, в “Солодкій Дарусі” немає позитивних, чи негативних персонажів, як і в реальному житті. Матіос однозначно не вказує на те — хто винен. Винні усі: і злі язики, і вороги (“нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре”.), і забобони, і власні гріхи, і, звичайно, окупаційна місцева влада, яка принесла війну, горе, сльози і понівечені людські долі. Є тут також і проблески кохання, надії, навіть хороший гумор — не все так похмуро і трагічно, але проста людська заздрість і зміна влади руйнують маленьке людське щастя. Один кат Дідушенко (ще й з українським прізвищем) скількох людей погубив.

За короткий період часу гуцули пережили різну владу: австрійців, румунів, німців. Але не було влади гіршої і страшнішої, аніж радянської (“О, що ті маскалі лиха межи людьми наробили, най Бог боронить”). Совіти прийшли туди 1941 року, а потім знову повернулися в 45-му. Коли ж повернулися, місцеві люди вже дуже добре знали, що нічого хорошого від цієї влади їм не слід чекати. Совіти проводили свою звичайну політику залякування: з самого початку вони вселяли страх в людей. Намагалися якомога більше людей вивезти в табори. Причому за будь-яку провину. Засилали навіть за те, що люди просто свою худобу переганяли. Виявляється, там вночі провели кордон.. Насильно зганяли в колгоспи. Катували в НКВД. За будь-яке слово. І все це правда. Все це було. Це наша історія, яку ми не повинні забувати. Особливо зараз.

Резюмую. “Солодка Даруся” - книга дуже важка, сповнена драматизму, психологізму, емоційності, переживань, важких і понівечених людських доль. Тому читати її непросто, але я вважаю, що це варто зробити.

P.S. Тепер залишилось дочекатися екранізації. Матеріал для фільму дуже гідний. Цікаво, що з цього вийде.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 5
Авторський стиль 5
Сюжет 5
Загальна оцінка 5
Резюме драматично, але сильно
Чи варто читати варто

Лінки по темі:

Ця книга на сайті "Гуртом"

Читайте також:

"Коли подих стає повітрям"
"Квіти для Елджернона"
"Вбити пересмішника"


02.06.2015 | 13397 | (2)


(Top-10)
˳