Сатиричний художній твір «Записки українського Самашедшого» (Zapiski Ukrainskogo Samashedshogo)

Про книгу
Рік: 2010.
Країна: Україна.
Кількість сторінок: 416 с.

Автор: Ліна Костенко.
Видавництво: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Жанр: прозовий роман.
Мова: українська.

Моя оцінка: 4/5.

"Хочу на Канари".
Лейтмотив твору

Сюжет

Головний герой роману - 35-річний програміст. Програміст він, правда, лише за освітою, а сам займається обслуговуванням комп'ютерів.

Він одружений, має сина, живе у невеличкій квартирці в Києві.

Його дружина - філолог, досліджує творчість Гоголя. Син навчається в школі й товаришує з сусідським хлопцем Борькою, сином папіка-мажорика. Все це відбувається в період президентства Льоньки Кучми і на зорі Помаранчевої революції.

В цей час наш головний герой пише так звані нотатки, пардон, «Записки», записуючи всілякі події, скандали, сенсації, про які дізнається з новин. Він мізкує, обмірковує, рефлексує і.. пише. Паралельно з цим головний герой розповідає читачеві про свої проблематичні стосунки зі дружиною.

В такий спосіб він випускає своїх тарганів: дає вихід емоціям і водночас переживає певне духовне переродження, оскільки накопичений гнів переростає у революцію внутрішню (духовну). Адже гряде День Народного Гніву, День Прозріння і Громадянської Непокори - день Помаранчевої революції.

Рецензія

Зразу скажу - мені подобається Костенко. Подобається її чудова поезія, її вірші, її твори. Їх я можу перечитувати і цитувати безкінечно, настільки вони чудові. Це справжні перлини української писемності, а сама Костенко — залізобетонний класик, дуже самобутній і яскравий представник сучасної української літератури.

Однак з виходом у світ «Записок українського Самашедшого» було дуже багато критики в її адресу. Одні критикували книгу за те, що вона, мовляв, немає ніякої художньої цінності, інші взагалі стверджували, що все це якось дуже простенько і банально написано. Словом — нічого цікавого. Не те. Від геніальної Костенко вони чекали більшого, аніж просто якихось там записок, та ще й, прости господи, якогось «Самашедшого».

До всього цього, тут ще й новий для письменниці жанр — проза, в якому вона раніше ніколи не виступала.

Щоб скласти своє враження, я сміливо пішов в книжковий магазин, купив книгу і конкретно її прочитав за декілька вечорів.

Мені твір однозначно сподобався. Так, це не шедевр світової літератури, але й не можу сказати, що це «простенько і банально». Вийшла така собі сатира на сучасне суспільство, його недоліки, проблеми і хиби, сатира на сімейне життя, життєву рутину, сатира на політичне життя і тому подібне.

Що я можу сказати з приводу критики? Мене трохи дивує, коли люди вимагають якоїсь там «художньої цінності». Нібито кожний твір має нести в собі художню цінність. Особисто мені якщо хочеться чогось такого, то я беру і зайвий раз перечитую прекрасну поезію Костенко.

Крім того, мені подобається, коли письменники пишуть на зриві стереотипу і видають щось зовсім не схоже на їхні попередні твори. Таку сатиру на модерне суспільство від Костенко я читав із задоволенням.

Тепер з приводу банальності. Мої думки з приводу прочитаного багато в чому співпадають, подібні розмови «на кухні», чи з друзями «за пивом» цілком мали місце.

Також для мене очевидно, що крім того, що Костенко велика письменниця, вона ще й проста людина, якій теж болить все те, що вона бачить і чує в житті, по телевізору, читає в пресі, чи в Інтернеті. Їй теж осточортіла несправедливість, політична безвідповідальність, брехня, людська обмеженість, тупоголова реклама по ящику, сусіди-ідіоти, папіки-мажори і т.д. А яка зброя письменника? Слово. От вона і пише про це.

Важливим також є те, що Костенко не прагне бути розумнішою від читача. Твір написаний простою і зрозумілою для кожного мовою, часто з використанням неологізмів, суржику, молодіжного сленгу.

Стає вдвічі, а то й втричі приємніше, коли розумієш, що Костенко може навіть так писати!

Я себе суперінтелектуалом ніяк не вважаю, щоб корчити невдоволену міну на обличчі, крутити пальці і говорити, що це банальна фігня і все таке.

Тому резюмую. «Записки українського Самашедшого» - це хороша сатира, написана живою і простою мовою, де викриваються хиби сучасного суспільства, де кожний може побачити щось близьке і знайоме, чи навіть самого себе. Вийшла така собі «прогулянка із задоволенням і не без моралі» від Костенко. Не шедевр, але один раз прочитати можна. Така моя скромна думка.

***

Оцінки за п'ятибальною шкалою
Читабельність 4+
Авторський стиль 4+
Сюжетна лінія 4
Загальна оцінка 4
Резюме хороша сатира
Чи варто читати цілком можна

Читайте також:

"Гімн демократичної молоді"
"Московіада"
"Я, Побєда і Берлін"


02.07.2014 | 502 | Коментарі (2)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Автори
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2018