Як знімали “Mad Max: Fury Road”?

***

«Шалений Макс: Дорога гніву» став найголовнішим і найочікуванішим фільмом 2015 року. Всі кіномани тридцять років (!) чекали на четверту частину "Mad Max". З перших кадрів стало цілком очевидно, що ані довгоочікуваний «Світ юрського періоду», ні п'ята частина “Термінатора”, ані другі “Месники” не зможуть забрати пальму першості в “Макса”. Хоча за касовими зборами "Mad Max: Fury Road" значно поступився тому ж Jurasic Word, чи "Месникам", але за художнім рівнем - це наче виступ п'ятикласників на дитячому ранку. Все, що конкурентам залишається, - це ковтати пісок з-під велетенських коліс гігантських модифікованих автомобілів.

Сьомому епізоду Star Wars аналітики взагалі пророкують рекородні світові збори, але доведеться ще зачекати до грудня місяця.

Зараз, після виходу «Шаленого Макса», хочеться дізнатися, як же знімався фільм і за допомогою яких технологій Джордж Міллер зумів створити найграндіознішу в історії кінематографа двогодинну погоню.

«Божевільний Макс: Дорога гніву» запам'ятався гучною рекламною кампанією, багато світових видань неодноразово згадували про те, що Міллер при зйомках фільму практично не використовував зелені екрани і взагалі комп'ютерна графіка була зведена до мінімуму.

Звичайно, все це правда, але тільки наполовину. Так, режисер дійсно піддавав акторів багатогодинним катуванням під час зйомок у пустелі Наміб. Так, все, що у фільмі гарчить мотором, буксує в пісках, перевертається і вибухає — все це відбувалося насправді. Аж 80% (просто вдумайтеся в цю цифру!) всіх ефектів в фільмі не були намальовані на комп'ютері! В таке просто важко повірити.

Після завершення семимісячних зйомок до роботи підключилися майстри з комп'ютерної графіки, які додали в стрічку близько двох тисяч візуальних ефектів. Практично всі вони суто косметичні: прибрати страхувальні троси з кадру, або домалювати протез Шарліз Терон і т.д. Однак деякі включали в себе створення цілих локацій, зміну ландшафту, особливо видовищні аварії ну і, звичайно, вражаючу піщану бурю, яку дуже важко забути після перегляду.

Наприклад, щоб надати пустелі Наміб суворіший вигляд, Міллер скористався послугами австралійської студії Iloura.


Оригінал плівки в Намібії.


Кінцевий кадр студії Iloura.

Хлопці з Мельбурна зуміли не тільки перетворити піщане море практично до невпізнання, зберігши при цьому природність пейзажу та освітлення, але й створити дійсно вражаючі локації, серед яких цитадель Джо.

Але навіть тут Міллер був винахідливий. Замість того щоб просто намалювати Цитадель на комп'ютері, режисер вирішив скористатися дроном з камерою на борту і програмою фотограмметричної обробки Photoscan, щоб отримати реалістичну модель одного з хребтів Блакитних гір, який знаходиться неподалік від Сіднея. Навіть для внутрішніх приміщень Цитаделі Міллер використовував реально існуючий прототип - печери Дженолан, що в тих же Блакитних горах.


Намальована на комп'ютері Цитадель.

Цитадель після обробки.

Отримана модель, зрозуміло, піддалася додатковій обробці, остаточний варіант змінювався декілька разів, допоки Джордж Міллер нарешті не дійшов до того, що ми побачили в стрічці - три масивні кам'яні колони, усіяні зеленню, з гігантською водяною помпою і тисячами людей біля підніжжя.


Цитадель в процесі обробки.


Цитадель - фінальний кадр.

Вода, якою Несмертний Джо обдаровував нещасних, була реальною лише частково. На майданчику використовували спеціальні машини, які поливали акторів і камені як з відра, але більша частина води все-таки була створена за допомогою Houdini - канадського пакету для роботи з тривимірною графікою.

До речі, про акторів. Замість того, щоб задіяти на зйомках велику масовку, Міллер вирішив цю проблему за допомогою комп'ютера, який перетворив досить скромну групу людей в багатотисячну юрбу, а заодно прибрав з кадру намети та обладнання знімальної групи.


Оригінальний кадр Макса і екіпажу, які повернулися в Цитадель.


Кінцевий кадр студії Iloura.

Шторм, в якому Фюріоза намагалася сховатися від переслідувачів - дітище студії Iloura, яка задіяла цілий набір технологій для створення реалістичних хмар пилу, вогненних вихорів і розрядів блискавок. Тут знову знадобився Houdini - для створення пилових частинок, і власна розробка австралійської студії Mincer, що перетворює ці частинки у величезні хмари і вихори.


Реальні зйомки шторму.


Кінцевий кадр студії Iloura.

Для досягнення більшого реалізму оператор годинами знімав сипучий пісок і справжні пилові хмари, що створюються за допомогою вітрогенераторів. Але й цього режисерові виявилось замало: бажаючи домогтися природного руху камери, Міллер зазняв всю сцену погоні, щоправда, в гарну погоду. Так що машини, які борються з божевільною стихією, знову справжні, тільки для найяскравіших аварій були задіяні 3D-моделі.


Транспортні засоби входять в токсичний шторм - оригінальний кадр.


Піщана буря в обробці.

За фізику поведінки тіл відповідала програма синтезу динамічного руху Endorphin, за допомогою якої в Iloura змогли добитися ідеального балансу між видовищністю і реалістичністю.


Анімаційні 3D-моделі.

Сцена в каньйоні. Тут знову-таки натуральні зйомки, лише трохи прикрашені за допомогою комп'ютерної графіки.


Каньйон: оброблений кадр і оригінал.

Творці фільму навіть вмовили власника одного старого кар'єра дозволити їм підірвати його частину для того, щоб це виглядало максимально реалістично.

Нічні сцени на болоті насправді знімалися під час білого дня, але попрацювавши з експозицією, Ендрю Джексон, відповідальний за візуальні ефекти в “Дорозі гніву”, виявив, що він може зберегти досить високу деталізацію картинки і тіні навіть після значного затемнення вихідного зображення.


День-ніч: порівняння.

Масивний вибух цистерни з паливом під час фінальної погоні. Абсолютно ніякої комп'ютерної графіки! Хлопці просто взяли і підірвали цистерну десь посеред намібійської пустелі. Інші машини, зрозуміло, були додані в кадр трохи пізніше.


Оригінальний кадр.


Фінальний кадр з доданими машинами.

Один з найяскравіших персонажів і велика знахідка всього фільму - божевільний сліпий гітарист, який вивергає полум'я 60-ти кілограмовою (!) гітарою, щедро прикрашений бойовими барабанами і десятками динаміків на ракетному тягачі MAN - був абсолютно справжніми. Хоча не зрозуміло, як саме Шону Хейпу і безіменним барабанщикам вдавалося щось грати на швидкості в 70 км./год, але вибору в них особливо і не було - Міллер був твердо переконаний в тому, що коли щось з'являється в кадрі, воно обов'язково має працювати.


Божевільний гітарист.

Загалом, про спецефекти і вражаючі зйомки тут можна говорити дуже довго, але замість цього краще зайвий раз включити “Шаленого Макса” і знову його подивитися. Я так і зробив. Тепер вже з нетерпінням чекаю наступної частини. Благо, Міллер і Харді підписалися на трилогію.

Матеріали для статті:
A graphic tale: the visual effects of Mad Max: Fury Road
Mad Max before and after shots show what’s real and what's fake


31.08.2015 | 191 | Коментарі (0)

Поділитись

Сторінки


Найпопулярніше (Top-10)
Інформація
Реклама
Лічильники
(c) Всі права застережено, 2018